До листа Міністерства доходів і зборів України від 27.09.2013 р. №12060/6/99-99-22-01-03-15/1182
Коментованим листом Міндоходів звертає увагу на відповідальність за здійснення стихійної торгівлі. I дає визначення такої торгівлі — це торгівля, яка здійснюється фізособами без відповідних дозвільних документів про якість та безпеку реалізованих ними товарів і у невстановлених місцях з рук, з землі, без дозволу райдержадміністрації на розміщення об'єкта торгівлі.
Давайте проаналізуємо цей термін.
По-перше, термін «стихійна торгівля» не визначено жодним нормативним актом України. Натомість стаття 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП) встановлює адмінвідповідальність за торгівлю у невстановлених місцях, а саме: у містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під'їздах, скверах та в інших невстановлених місцях.
По-друге, йдеться про торгівлю у невстановлених місцях без дозволу райдержадміністрації на розміщення об'єкта торгівлі. До речі, Держпідприємництво ще у листі від 07.07.2011 р. №5708 нагадало про необхідність одержання документів дозвільного характеру та що їх види встановлюються виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру. Проте з набранням чинності 05.10.2006 р. частиною 1 ст. 4 Закону про дозвільну систему правових підстав на оформлення та видачі дозволу на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг немає, бо необхідність одержання такого документа не передбачена жодним Законом України. На сьогодні можна говорити лише про розміщення малих архітектурних форм, що здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів» за рішенням власника об'єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил — такі повноваження належать сільським, селищним і міським радам у сфері благоустрою населених пунктів (п. 14 ч. 2 ст. 10 Закону). Райдержадміністрації таких повноважень не мають (ст. 9 Закону).
По-третє, Міндоходів вказує на стихійну торгівлю як на торгівлю без відповідних дозвільних документів про якість та безпеку реалізованих товарів і у невстановлених місцях з рук. Ми можемо лише припустити, що це може стосуватися, наприклад, торгівлі на вулицях поза межами території ринку.
Чому ми говоримо саме про це? Річ у тім, що перевірка безпечності харчових продуктів належить до компетенції лікарів ветеринарно-санітарної медицини1, що на сьогодні визначено для ринків2. Якщо ж ідеться про територію поза межами ринків та влаштованих МАФів, то це повноваження міліції.
1 Йдеться про допуск до продажу на ринку лише доброякісної продукції тваринного і рослинного походження, яка в установленому порядку пройшла контроль у лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи згідно з Положенням про лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, затвердженим Головдержінспектором ветеринарної медицини України 09.03.93 р. Такий допуск підтверджується відповідними ветеринарними документами.
2 Наказ Головдержінспектора ветеринарної медицини України від 04.06.96 р. №23 «Про затвердження Ветеринарно-санітарних правил для ринків».
Звісно, не виключено й скарги у порядку Закону про захист споживачів, але оскільки йдеться про торгівлю з рук саме фізосіб, скаржитися на невідому особу буде доволі складно.
Тож, підсумовуючи все вищенаведене, — чинне законодавство не дає правових підстав боротися зі стихійною торгівлею фізосіб з рук. Адже контролю як такого за цією діяльністю не встановлено. Фактично боротися з нею можуть лише посадові особи органів внутрішніх справ та посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад шляхом складення адмінпротоколів з наступною передачею справ до судів.
Якщо звернутися до Закону про місцеве самоврядування, то повноваження сільських, селищних, міських рад теж стосуються торгівлі на ринках чи інших спеціально визначених місцях, що за визначенням, наведеним у коментованому листі, не має нічого спільного зі стихійною торгівлею на прилеглих до ринку чи інших спеціально визначених місцях. Ринок не несе відповідальності за торгівлю на прилеглих територіях.
I останнє. Міндоходів говорить про можливість проведення планових або позапланових, виїзних або невиїзних та фактичних перевірок у порядку, встановленому ПКУ. Водночас, якщо звернутись до торгівлі фізосіб, то незрозуміло, яким чином норми ПКУ щодо проведення перевірок госпсуб'єктів співвідносяться з можливістю проведення перевірок органами Міндоходів осіб, які здійснюють стихійну торгівлю (за визначенням самого Міндоходів). Принаймні, на нашу думку, з великою натяжкою можна говорити про таку підставу для фактичної перевірки, як письмове звернення покупця (споживача), оформлене відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (пп. 80.2.3 ПКУ). Але яким чином це можна реалізувати на практиці, сказати вкрай важко. I це не кажучи про неможливість встановити особу, яка продала товар (продукти) на вулиці чи на прилеглій до ринку території.
Тож перевірки фактів стихійної торгівлі з боку Міндоходів виглядають дещо міфічно.
Загалом цілком зрозуміло, що ця тема дуже болюча, бо фактично стихійна торгівля фізосіб, по-перше, створює недобросовісну конкуренцію, по-друге, призводить до несплати податків (не кажучи вже про той факт, що у листі Міндоходів порушує, зокрема, й питання застосування РРО, від якого суб'єкти стихійної торгівлі не звільнені). Проте на сьогодні стихійна торгівля фактично не керована чинним законодавством і жоден державний орган не має чітких повноважень щодо врегулювання пов'язаних із нею питань.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»