До наказу затвердженого наказом Міндоходів від 22.11.2013 р. №697
Відповідно до пп. 14.1.255 ПКУ, відступленням права вимоги з метою оподаткування є операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору. При цьому така операція може передбачати попередню або наступну компенсацію вартості такого боргу кредитору або ж бути взагалі безоплатною (без компенсації). Чи є факторинг за своєю суттю операцією з відступлення права вимоги? Податківці стверджують, що ці дві операції мають однаковий механізм оподаткування.
У принципі, ми погоджуємося. Але є декілька моментів.
Операція з відступлення права вимоги — досить широке поняття. Факторинг за своєю правовою природою і суттю є вужчим поняттям. До речі, ПКУ поняття «факторинг» не пояснює. Проте опосередковано ПКУ все-таки визначає єдиний механізм для цих двох операцій в аспекті податкових наслідків для банківських установ:
— доходи від відступлення права вимоги боргу третьої особи або виконання вимоги боржником (факторингу) згідно з п. 153.5 ПКУ включаються до складу доходів (ч. «е» пп. 135.4.2 ПКУ);
— витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг) відносяться до складу витрат (ч. «е» пп. 138.1.1 ПКУ).
У коментованій УПК №697 Міндоходів доходить висновку, що для операцій з відступлення права вимоги (у т. ч. за договорами факторингу) застосовується порядок оподаткування податком на прибуток, визначений п. 153.5 ПКУ, — але, зверніть увагу, тільки у разі, якщо умови договорів з відступлення права вимоги (факторингу) відповідають вимогам ЦКУ.
Що це реально означає? Про які конкретно вимоги йдеться?
Глава 73 ЦКУ присвячена визначенню та опису всіх визначальних рис договору факторингу в цивільному праві.
Проте це ще не все. Варто пам'ятати, що для всіх договорів, де має місце заміна кредитора, мусить дотримуватися низка умов:
— у первинному договорі поставки (надання послуг тощо) не передбачено заборони на заміну кредитора;
— немає законодавчої заборони на заміну кредитора у конкретному випадку;
— правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що й правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові; те саме актуальне і для державної реєстрації договору факторингу, якщо первинний договір був зареєстрований;
— заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором, проте без такого письмового повідомлення новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Це загальні вимоги до договорів із відступлення права вимоги, визначені ЦКУ. Недотримання цих умов може призвести як до визнання такого договору недійсним, так і до ризику набуття ним статусу нікчемного договору.
Але чи про ці умови йдеться в УПК? Висновок головного податкового відомства є досить абстрактним. Адже зрозуміло, що насправді договори з відступлення права вимоги є дуже різноманітними. Як податківці на місцях оцінюватимуть ідентичність умов конкретного договору та умов ЦКУ? Чи однієї невідповідності буде достатньо, аби визнати договір факторингу таким, що не відповідає умовам ЦКУ та зняти під час перевірки витрати?
Як бачимо, відповідь податкового органу абсолютно не чітка та зовсім не однозначна. На місцях під час перевірок УПК №697 мало що дасть платникам податків, адже, знаючи прихильність податківців на місцях до УПК, можна передбачити, що ці неоднозначності вони потрактують не на користь платників податків. Коментована УПК №697 фактично дає зелене світло перевіряльникам самостійно визначати відповідність договору факторингу умовам, визначеним ЦКУ. Хоча за логікою речей таке право має лише судовий орган. Жодним законом не передбачено право податкового органу самостійно, у позасудовому порядку, визнавати нікчемними, недійсними правочини та дані, зазначені платником податків у податковій звітності. Навіть за наявності ознак нікчемності, недійсності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про визнання договорів недійсними, нікчемними.
Юлія КЛОВСЬКА, головний редактор «Дебету-Кредиту»