Iнформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 24.10.2013 р. №1484/12/13-13
Свого часу ми писали про позицію ВАСУ щодо арешту коштів на рахунках платників податків (див. «ДК» №21/2013). У результаті судова практика свідчить, що під час винесення рішень зазначається сума, до якої застосовується арешт. Далі рішення суду виконується надсиланням органом Міндоходів безпосередньо до банку інкасового доручення, в якому зазначається відповідна арештована сума коштів та підстава — рішення суду, яке набрало законної сили. До виконавчої служби органи Міндоходів при цьому не звертаються.
Тобто фактично йдеться про примусове списання відповідної суми з рахунка платника податків органами Міндоходів (органами стягнення) за рішенням суду, але без звернень до виконавчої служби.
Але ця «прозора» процедура, описана в листі ВАСУ, стосується виключно арешту коштів за судовим рішенням, де органами стягнення виступають органи Міндоходів (як це прописано в ПКУ).
Водночас ситуація є доволі неоднозначною, коли в судовому порядку стягують податковий борг ті ж органи Міндоходів. Адже Кодекс адміністративного судочинства України передбачає свій порядок виконання судових рішень — з видачею адміністративними судами виконавчих листів про примусове виконання судових рішень у порядку статей 257 та 258 цього Кодексу.
Тому виникає запитання: якщо рішення про стягнення податкового боргу прийнято на користь органу Міндоходів (скажімо, коли йдеться про несплачену суму ПЗ за поданою податковою звітністю, що не підлягає оскарженню платником податків), то в якому порядку має відбуватися стягнення — за Законом про виконавче провадження чи за ПКУ?
ВАСУ звертає увагу на те, що, справді, у разі коли йдеться про стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, чинне законодавство передбачає окремий порядок примусового виконання судових рішень. I при цьому органи державної виконавчої служби до цієї процедури не залучаються. Процедура погашення податкового боргу є самостійною процедурою, яка регулюється окремими нормами, а саме ПКУ, а не законодавством про виконавче провадження.
Проте наведене стосується лише юросіб. I, як завжди, не обійшлося й без винятків: процедура стягнення податкового боргу з фізособи. На відміну від загального правила, передбаченого п. 95.3 ПКУ, відповідно до п. 87.11 ПКУ орган стягнення (Міндоходів) звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку — фізособи. Стягнення податкового боргу з фізособи за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до Закону про виконавче провадження.
ВАСУ в коментованому листі доходить ось якого висновку: протиставлення процедури погашення податкового боргу з фізичної та юридичної осіб (у першому випадку державна виконавча служба залучається, а в другому — ні) підтверджує, що Податковий кодекс України чітко розрізняє відповідні процедури. Зазначене слугує на користь висновку про відсутність підстав для видачі виконавчого листа в разі прийняття рішення суду на користь податкового органу, яке набрало законної сили, про стягнення податкового боргу з юрособи.
Лишилося відкритим питання щодо фізосіб-підприємців. Адже, з одного боку, є підприємницький рахунок, про який повідомлено органи Міндоходів, що дозволяє виконувати рішення суду про стягнення коштів. Проте з іншого — підприємці є фізичними, а не юридичними особами і за своїми зобов'язаннями відповідають усім своїм майном, яке належить їм на праві власності (у більшості випадків це власність фізособи, скажімо, коли йдеться про авто чи житло, яке придбане саме на фізособу та не використовується для ведення госпдіяльності). Тому з урахуванням режиму доступу до житла саме фізособи за пп. 16.1.13 ПКУ (беручи до уваги рішення КСУ від 12.06.2012 р. №13-рп/2012), на нашу думку, стягнення податкового боргу з підприємців на виконання рішення суду має відбуватися через державну виконавчу службу в порядку п. 87.11 ПКУ.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»