Інші питання, пов'язані з формуванням
податкових витрат підприємства
Як правильно в податковому обліку відобразити витрати на рекламні послуги,
отримані від нерезидента?
А що на практиці?
Насамперед зазначимо, що на відображення витрат у складі податкових при отриманні рекламних послуг від нерезидентів є деякі обмеження. Так, зокрема, ПКУ встановлює, що:
1) не враховуються у складі податкових витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами (крім витрат, здійснених (нарахованих) на користь постійних представництв нерезидентів, які підлягають оподаткуванню згідно з пунктом 160.8 цього Кодексу) в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (за вирахуванням податку на додану вартість та акцизного податку) за рік, що передує звітному, а для банків — в обсязі, що перевищує 4 відсотки доходу від операційної діяльності (за вирахуванням податку на додану вартість) за рік, що передує звітному (пп. 139.1.13 ПКУ);
2) не враховуються у складі податкових витрат у повному обсязі витрати, понесені (нараховані) у звітному періоді у зв'язку з придбанням у нерезидента послуг (робіт) з консалтингу, маркетингу, реклами, у разі якщо особа, на користь якої здійснюються відповідні платежі, є нерезидентом, що має офшорний статус з урахуванням положень пункту 161.3 ПКУ (пп. 139.1.13 ПКУ).
Як саме розраховується дозволений обсяг нерезидентських рекламних послуг, а також як правильно розрахувати податок на прибуток у разі здійснення таких операцій, розглянемо на умовному прикладі.
Приклад
Підприємство «А» займається продажем запчастин до верстатів «Х». У другому кварталі 2012 року було реалізовано (відбувся перехід права власності) запчастини на загальну суму 150000 грн. (без ПДВ). Собівартість реалізованих запчастин 80000 грн. Крім того, у II кварталі відбулися такі події:
1) нараховано зарплату персоналу за три місяці, а також нараховано на неї єдиний соціальний внесок — 10000 грн.;
2) оренда приміщень — 6000 грн. (без ПДВ);
3) отримано від нерезидента послуги з виробництва рекламного відеоролика, що підтверджено відповідними документами. Послуги були сплачені на початку другого кварталу як передоплата у сумі 5000 євро, що на момент передоплати становило 50000 грн. (курс НБУ на момент передоплати — 10 грн./євро). Оскільки така операція буде немонетарною, то курсові різниці за нею не виникатимуть.
Дохід попереднього року — 1000000 грн. Отже, дозволені витрати за отриманими від нерезидента рекламними послугами становлять: 1000000 х 4% = 40000 грн. (пп. 139.1.13 ПКУ).
Отже маємо:
1. Ставка податку на прибуток 21%.
Розраховуємо податок на прибуток (грн.).
Доходи від продажу запчастин — 150000.
Віднімаємо витрати:
- собівартість запчастин — 80000;
- зарплата працівникам — 10000;
- оренда приміщень — 6000;
- витрати на збут (послуги з виготовлення нерезидентом рекламного ролика) — 40000.
Разом прибуток — 14000.
Збитки — 0.
Оподатковуваний прибуток -14000.
Податок на прибуток за ставкою 21% — 2940.
Податок, що підлягає сплаті за підсумками II кварталу, — 2940.
2. Ставка податку 20% з виплати нерезиденту.
Резиденти, які здійснюють виплати нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, під час такої виплати сплачують податок за ставкою 20 відсотків суми таких виплат за власний рахунок (п. 160.7 ПКУ).
Отже, 50000 х 20% = 10000 грн. Причому суму 10000 грн. не можна віднести на витрати згідно з пп. 139.1.6 ПКУ. Вона сплачується за рахунок власних джерел підприємства.
Як у податковому обліку відображаються витрати платника на технічне обслуговування ОЗ, в тому числі орендованих (наприклад, чищення кондиціонерів)?
А що на практиці?
Відповідно до п. 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92 (далі — П(С)БО 7), первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єкта. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням та ремонтом об'єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.
Порядок відображення в податковому обліку витрат на поліпшення основних засобів визначено п. 146.11 ПКУ з врахуванням п. 146.19 ПКУ.
Згідно з п. 15 П(С)БО 7, витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.
Податковий облік витрат, що здійснюються для підтримання об'єкта основних засобів в робочому стані, залежить від напрямку використання таких основних засобів, а саме:
- включається до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо основний засіб використовується в операційній діяльності (п. 138.8 ПКУ);
- включається до складу інших витрат (п. 138.10 ПКУ).
При цьому витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ ПКУ (п. 138.2 ПКУ).
Отже, якщо технічна документація з експлуатації об'єкта ОЗ передбачає проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування тощо, для підтримання об'єкта в робочому стані, в результаті якого платник податку одержує первісно визначену суму майбутніх економічних вигод від його використання, то такі витрати включаються до складу витрат, залежно від напрямку використання таких ОЗ.
Які первинні документи для врахування у складі витрат платника податку повинні підтверджувати використання ПММ, придбаних для транспортних засобів, у т.ч. орендованих?
А що на практиці?
Відповідно до п. 138.2 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ ПКУ.
Частинами другою та третьою ст. 9 Закону про бухгалтерський облік передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення.
Списання фактично витрачених пально-мастильних матеріалів для транспортних засобів ведеться на підставі подорожніх листів:
- форма подорожнього листа легкових автомобілів визначена наказом Держкомстату України від 17.02.98 №74 «Про затвердження типової форми первинного обліку роботи службового легкового автомобіля та Інструкції про порядок її застосування»;
- форма подорожнього листа вантажних автомобілів затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля».
Списання пально-мастильних матеріалів здійснюється згідно з фактичною вартістю витрачених пально-мастильних матеріалів з урахуванням норм витрат, наведених у наказі Міністерства транспорту України від 10.02.98 р. №43 «Про затвердження норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті».
Чи враховуються у складі витрат платника податку витрати, понесені ним на утримання прилеглої до виробничих будівель території (власної, орендованої) відповідно до вимог техніки безпеки, санітарних норм, озеленення тощо?
Думка контролюючих органів
Відповідно до ст. 24 Закону України від 6 вересня 2005 року №2807-IV «Про благоустрій населених пунктів» зі змінами та доповненнями (далі — Закон №2807) підприємства, установи, організації повинні забезпечувати благоустрій земельних ділянок, наданих їм на праві власності чи праві користування відповідно до закону.
При цьому посадові особи підприємств, установ, організацій несуть відповідальність за невиконання заходів з благоустрою, а також за дії чи бездіяльність, що призвели до завдання шкоди майну та/або здоров'ю громадян, на власних та закріплених за підприємствами, установами, організаціями територіях відповідно до закону.
Ст. 36 Закону №2807 передбачено, що за рахунок коштів підприємств, установ та організацій здійснюється фінансування заходів, спрямованих на благоустрій, виконання робіт з ремонту і реконструкції доріг внутрішньогосподарського користування, озеленення, утримання в належному стані території, яка їм належить на праві власності або праві користування, а також на усунення на закріплених за ними об'єктах благоустрою (їх частинах) пошкодження інженерних мереж, елементів благоустрою та наслідків аварій, що сталися з їх вини.
Статтею 22 Закону України від 24 лютого 1994 року №4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якою встановлено вимоги до жилих та виробничих приміщень, територій, засобів виробництва і технологій, передбачено, що підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані утримувати надані в користування чи належні їм на праві власності земельні ділянки і території відповідно до вимог санітарних норм.
Для утримання в належному стані, створення та формування високодекоративних і ефективних в екологічному відношенні, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень в містах та інших населених пунктах України наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 29.07.1994 р. №70 «Про затвердження Правил утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України» затверджено Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів України (далі — Правила).
Ці Правила є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, організаціями, установами (далі — підприємства) та громадянами, які займаються проектуванням, створенням, експлуатацією, ремонтом і утриманням всіх видів зелених насаджень, розташованих на територіях міст та інших населених пунктів, у тому числі під час посадки дерев (чагарників) у лунки, а також утримання незначних (до 0,05 га) озеленених ділянок-острівців, газонів, квітників уздовж транспортних магістралей, вулиць, проїздів, набережних.
Відповідальність за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними на територіях підприємств, а також на прилеглих до них ділянках і санітарно-захисних зонах покладається на ці підприємства (п. 3.2 Правил).
Витрати платників податків, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (оподатковуваного прибутку), визначаються відповідно до норм розділу ІІІ ПКУ. Згідно з пп. 139.1.1 ПКУ не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.
З урахуванням викладеного, оскільки витрати платника податку на утримання прилеглої до виробничих будівель території не пов'язані з провадженням ним господарської діяльності, зазначені витрати не включаються до складу витрат.
Сайт ДПСУ www.sts.gov.ua
А що на практиці?
Така позиція податківців, наведена в Єдиній базі податкових знань, може бути піддана критиці.
На нашу думку, не всі витрати на озеленення зовнішньої території, у т. ч. і її благоустрій, можуть бути визнані податковими з метою податкового обліку. Проте все ж до податкових, на нашу думку, можна віднести витрати, що стосуються благоустрою та озеленення власної території підприємства. Тобто враховуються витрати, понесені на благоустрій земельної ділянки, яка документально оформлена за підприємством на основі Державного акта на право власності чи право користування землею або договору оренди. Адже вимога належного благоустрою земельної ділянки покладена на всіх СГД Законом №2807, а отже — пов'язана з веденням господарської діяльності.
Крім того, виникає питання, чи можна віднести до податкових витрат витрати на озеленення офісу. На нашу думку, незалежно від того, є приміщення власним чи орендованим, цехом, торговельним залом чи офісом, озеленення їх безпосередньо стосується підготовки, організації та ведення господарської діяльності. Адже це сприяє не лише поліпшенню умов праці, а й може справляти великий позитивний вплив на контрагентів, тож і витрати з такою метою можуть бути податковими витратами. Проте такі витрати обов'язково повинні бути правильно задокументовані: наказ керівника, документи про оплату, договори з організаторами тощо. Незважаючи на розмір таких витрат, вони повинні бути враховані, а матеріальні цінності — поставлені на облік.
Чи враховуються у складі витрат при обчисленні об'єкта оподаткування витрати, пов'язані з участю у конкурсних торгах (тендері) на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти?
Думка контролюючих органів
Відповідно до пп. 14.1.27 ПКУ витрати — сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПКУ витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, та інших витрат.
Закон України від 1 червня 2010 року №2289-VI «Про здійснення державних закупівель» (далі — Закон №2289) встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт, послуг за державні кошти. Згідно зі ст. 12 Закону №2289 закупівля здійснюється шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги.
Відкриті (конкурсні) торги здійснюються за процедурою, передбаченою розділом IV Закону №2289.
З урахуванням викладеного, платник податку може врахувати у складі витрат (витрати на оформлення заяви про участь у тендері (конкурсі), копіювання установчих документів, аудиторських висновків та посвідчення їх у нотаріуса, комісії і відсотки по гарантіях банку, тощо) суму коштів, пов'язану з участю у конкурсних торгах (тендері) на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, за умови їх належного документального підтвердження та відповідності предмета договору господарській діяльності платника податку.
Сайт ДПСУ www.sts.gov.ua
Чи включається до витрат платника податку фактична вартість
остаточно забракованої продукції (брак?)
А що на практиці?
Відповідно до п. 138.7 ПКУ, фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції.
Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником податку норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.
Отже, до складу витрат може бути віднесена вартість остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), та витрати на виправлення такого браку, в разі реалізації такої продукції, у межах допустимих норм технічно неминучого браку, розмір яких встановлено в наказі по підприємству за умови їх обґрунтування. Фактична вартість остаточно забракованої продукції, що перевищує допустимі норми технічно неминучого браку, не включається до витрат платника податку.
Чи може платник податку у разі реалізації зворотних відходів
врахувати їх вартість у складі витрат?
А що на практиці?
Відповідно до п. 138.4 ПКУ, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Згідно з п. 138.8 ПКУ, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме прямих матеріальних витрат.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 138.8.1 ПКУ).
Зворотними відходами по своїй суті є залишки сировини, матеріалів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва робіт (послуг) і втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або використовуються не за прямим призначенням, а також реалізуються на сторону.
Якщо в майбутньому платник податку планує отримати економічні вигоди від операцій з зворотними відходами, то відповідно до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку зворотні відходи відповідають визначенню «запасів». Зокрема, згідно з п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», запаси визнаються активом, якщо існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, та їх вартість може бути достовірно визначена.
Відповідно до п. 12 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, оцінюється у порядку, викладеному в пункті 11 цього Положення (стандарту).
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання на самому підприємстві (п. 11 П(С)БО 16).
Отже, вартість зворотних відходів, що отримані у процесі виробництва, не враховується у складі прямих матеріальних витрат, що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Якщо у подальшому зворотні відходи будуть реалізовуватись, то у податковому обліку такі операції будуть відображатись як операції з реалізації товарів і відповідно у звітному періоді, в якому визнано доходи від їх реалізації, платник податку може визнати витрати у розмірі справедливої вартості таких зворотних відходів, сформованої відповідно до П(С)БО.