Лист Міністерства соціальної політики України від 29.08.2012 р. №318/13/116-12
Незважаючи на поширеність такого явища, як неповний робочий час, далеко не кожен бухгалтер знає, як правильно його оформити. Коментований лист Мінсоцполітики дає корисні поради з цього приводу.
Що таке «неповний робочий час»? Режим неповного робочого часу регламентується ст. 56 КЗпП, однак ця стаття не пояснює докладно, що ж саме вважається неповним робочим часом. Тому слід звернутися до роз'яснень контролюючих органів.
Отже, Мінсоцполітики в коментованому листі зазначає, що неповний робочий час може встановлюватися шляхом:
— зменшення тривалості щоденної роботи (наприклад, по 4 години щодня);
— зменшення кількості днів роботи протягом тижня (наприклад, 3 дні по 8 годин);
— одночасного зменшення кількості годин роботи протягом дня і кількості робочих днів протягом тижня (наприклад, 3 дні на тиждень по 5 годин).
Зверніть увагу: згідно з листом Мінсоцполітики від 03.02.2012 р. №31/13/133-12, підприємства та організації, укладаючи колективний договір, можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж нормальний 40-годинний робочий тиждень. При цьому не може бути й мови про зменшення величини оплати праці працівникам. У такому разі оплата праці повинна здійснюватися за повною тарифною ставкою, за повним окладом: вважається, що встановлена на підприємстві норма тривалості робочого часу (хоча вона й менша за нормальну, що встановлена ст. 50 КЗпП) відповідає нормі оплати праці.
Як встановлюється режим неповного робочого часу. Як зазначає Мінсоцполітики, можливі три причини встановлення режиму неповного робочого часу для працівника:
— за його власною ініціативою з відома роботодавця. В цьому разі працівник подає заяву з проханням перевести його на неповний робочий час. Чи буде виконано його прохання, залежить від рішення роботодавця, тобто роботодавець може як погодитися, так і відмовити;
— за його власною ініціативою незалежно від бажання працедавця. В цьому разі працівник також подає заяву з проханням перевести його на неповний робочий час. Але роботодавець вже не має вибору, оскільки законодавство (норми ст. 56 і ст. 186-1 КЗпП) зобов'язує його виконати прохання працівника;
— за ініціативою роботодавця. В цьому разі вибір режиму неповного робочого часу для працівника є ініціативою роботодавця, про яку він зобов'язаний повідомити працівника за 2 місяці до запровадження такого нового режиму роботи. Повідомлення працівника, як правило, відбувається шляхом ознайомлення його під розпис з наказом, яким встановлюється неповний робочий час. Такий обов'язок повідомити працівника встановлено ст. 32 КЗпП, оскільки режим роботи — це одна зі складових істотних умов праці. Якщо колишній режим роботи не може бути збережено, а працівник не погоджується працювати в умовах неповного робочого часу (оскільки, як правило, втрачає при цьому в зарплаті, але про це пізніше), то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 КЗпП.
Зверніть увагу: неповний робочий час може встановлюватися як безстроково, так і на певний строк. Таким чином, наказ про встановлення неповного робочого часу для працівника повинен містити не тільки опис того режиму роботи, в якому він працюватиме далі (кількість робочих днів і годин на тиждень), але і його тривалість.
Трудові права та оплата праці в режимі неповного робочого часу. У режимі неповного робочого часу праця працівників оплачується пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Таким чином, ті, хто працює в режимі неповного робочого часу, часто істотно втрачають у зарплаті порівняно з тими, хто працює в нормальному режимі 40-годинного робочого тижня. Особливо це стосується тих працівників, праця яких оплачується пропорційно до відпрацьованого часу.
Проте в усьому решта особи, які працюють на умовах неповного робочого часу, користуються тими самим правами, що й інші працівники підприємства. Робота в такому режимі не призводить до жодних обмежень трудових прав працівників, у тому числі до скорочення тривалості їхньої щорічної основної відпустки.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»