Коментар

Постанова Правління Національного банку України від 16.11.2012 р. №475

Обов'язковий продаж валюти: як це робиться

Обов'язковий продаж валюти було скасовано у далекому 2005 р. I от Нацбанк Постановою №475 з 19.11.2012 р. терміном на шість місяців знову запроваджує вимогу щодо обов'язкового продажу іноземної валюти (див. «ДК» №49/2012). Викладемо своє бачення того, як відображаються такі операції у бухгалтерському та податковому обліку.

Загальні положення

Облік операцій з продажу іноземної валюти багато в чому залежить від того, звідки у підприємства валюта з'явилася. А вона може бути отримана як:

— внесок до статутного фонду;

— кредитні кошти, у т. ч. позики, фінансова допомога в іноземній валюті від нерезидентів;

— кошти від реалізації товарів (послуг) у випадку, коли покупець є нерезидентом.

Насамперед нагадаємо, що під обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті на користь резидентів, відповідно до п. 4 Постанови №475, підпадають надходження «... у вигляді валютної виручки резидентів від продажу товарів за зовнішньоекономічними договорами». На решту надходжень на валютний рахунок СГД-резидента вимога щодо обов'язкового продажу валюти не поширюється. Невідомою на сьогодні залишається доля сум у валюті, які надійшли на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами і які підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам. Фактично вимога щодо обов'язкового продажу для резидентів-посередників мала би поширюватися тільки на отриману від нерезидентів комісійну винагороду, яка може бути у складі отриманої виручки від покупця-нерезидента. А як це буде на практиці, — невідомо. Зазначимо також, що оскільки пункт 4 Постанови №475 згадує резидентів, які отримали виручку, то можна дійти висновку, що вимога щодо обов'язкового продажу поширюватиметься як на юридичних осіб, так і на фізичних осіб — підприємців, причому незалежно від того, на якій системі оподаткування перебуває такий резидент.

Iнформація для роздумів

На перший погляд може здатися, що вимога щодо обов'язкового продажу валюти не поширюється на виручку від реалізації послуг. Але це не так. Звернімося до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Відповідно до ст. 1 цього закону, товаром вважається будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі). Хоча норми статей 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» і розділяють товари-продукцію (роботи, послуги), але вже у ст. 4 при встановленні розміру пені у разі порушення граничних термінів розрахунків згадується тільки товар. Тим не менше, валютний контроль і відповідно пеня при порушенні строків застосовується при постачанні не тільки товарів, але й робіт, послуг.

Тому вимога щодо обов'язкового продажу валюти поширюється і на валютну виручку від реалізації послуг покупцеві-нерезиденту.

Розмір надходжень у валюті, що підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку (далі — МВР), на виконання абзацу 2 п. 4 Постанови №475 встановлено іншою постановою Нацбанку — від 16.11.2012 р. №479. Він становить 50% отриманої виручки. Валюту продають з розподільчого рахунка без доручення резидента, причому валюта має належати до 1 групи Класифікатора валют¹ або бути російськими рублями.

¹ Постанова Правління НБУ від 04.02.98 р. №34 (у редакції постанови Правління НБУ від 02.10.2002 р. №378).

Чому без доручення резидента — зрозуміло: бо кошти зараховані тільки на розподільчий рахунок (2603...), який належить власне до аналітичних рахунків самого банку. А вже з поточного рахунка клієнта банк має право продавати валюту тільки за дорученням клієнта. Незрозумілим знову ж таки залишається питання валютного контролю, адже відповідно до п. 2.3 Iнструкції №136 банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування виручки за цією операцією на поточний рахунок останнього. У випадку ж обов'язкового продажу валюти фактично на поточний валютний рахунок резидента-експортера зараховуватиметься тільки 50% отриманої виручки. Але, можливо, тут слід керуватися тим, що інші нормативно-правові акти Нацбанку діють у частині, що не суперечить Постанові №475 (відповідно до п. 8 цієї ж Постанови №475).

Продаж іноземної валюти в обліках

Нагадуємо, що вся іноземна валюта зараховується на поточний рахунок клієнта банку (юридичної особи, фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи) через розподільчий рахунок відповідно до п. 12 розділу III Положення №281.

Й оскільки обов'язковий продаж валюти здійснюватиметься з розподільчого рахунка, клієнтам необхідно отримувати (вимагати в банку, якщо цього не відбувається, або відображати операцію обов'язкового продажу валюти через субрахунок 334) банківську виписку за таким рахунком. Не новина, що чимало банків і раніше видавали такі виписки за розподільчим рахунком. Це, до речі, аргумент на користь позиції, що такі виписки можна відображати в обліку клієнта. Підтверджує цю позицію й те, що у Плані рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому постановою НБУ від 17.06.2004 р. №280, розподільчі рахунки суб'єктів господарювання мають номер 2603 та належать до коштів клієнтів банку. Тобто банківською випискою за розподільчим рахунком відображатимуться 100% надходження виручки, а вже звідти не пізніше ніж наступного робочого дня 50% спрямовуватимуться на продаж, а решта 50% зараховуватимуться на поточний валютний рахунок клієнта.

Якщо, умовно кажучи, облік операцій за розподільчим рахунком відображати на субрахунку 314, а поточний валютний рахунок — на субрахунку 312, то надходження виручки буде відображено за дебетом рахунка 314 з кредитом рахунка обліку розрахунків з вашим контрагентом-нерезидентом (362 або 681) у сумі надходження. 50% від суми мають перераховуватися на поточний рахунок, тобто має бути зроблене проведення Д-т 312 К-т 314. А ще 50% отриманої виручки продаються, тобто Д-т 334 К-т 314. Таким чином, розподільчий рахунок буде закрито, і сальдо за субрахунком 314 фактично буде нульовим.

Тепер з'ясуємо з курсами валюти. На думку автора, банківську виписку за розподільчим рахунком треба проводити тоді, коли здійснюватиметься операція обов'язкового продажу валюти, а решту суми буде зараховано на поточний рахунок. Тобто в обліку підприємства виписку за розподільчим рахунком проводити датою обов'язкового продажу валюти, а не датою надходження валютної виручки (якщо це різні дати). Тоді і з курсами буде все зрозуміло. Зарахування виручки на поточний рахунок і обов'язковий продаж решти валюти відбуваються з урахуванням одного і того ж валютного курсу НБУ.

За свої послуги з продажу валюти (і байдуже, що без доручення клієнта) банк має право отримати комісійну винагороду. Таку комісійну винагороду може бути утримано тільки у гривнях, причому банки таке утримання можуть проводити з коштів, виручених (отриманих) від продажу іноземної валюти (п. 35 розділу I Правил №281). Тобто на гривневий поточний рахунок клієнта може зараховуватися виручка від продажу іноземної валюти не повністю, а вже за мінусом утриманої банком комісійної винагороди. Для правильного (достовірного) відображення результату від операції продажу валюти бухгалтеру потрібно бути уважним і такі операції проводити в обліках розгорнуто: адже фактично маємо справу з двома операціями — зарахування коштів від продажу валюти у повній сумі та сплату комісійної винагороди банку за послуги з продажу валюти.

Для відображення операцій продажу іноземної валюти у бухобліку використовується субрахунок 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті». Тобто фактичною датою здійснення операції продажу (у нашому випадку обов'язкового продажу це буде дата виписки з розподільчого рахунка) валюта списується з розподільчого рахунка до дебету субрахунка 334. На субрахунку 711 «Дохід від купівлі-продажу іноземної валюти» узагальнюється інформація про доходи від купівлі-продажу іноземної валюти, зокрема додатна різниця між ціною купівлі-продажу іноземної валюти та її балансовою вартістю. На субрахунку 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти» узагальнюється інформація про витрати на купівлю-продаж іноземної валюти, зокрема від'ємна різниця між ціною купівлі-продажу іноземної валюти та її балансовою вартістю. Зауважимо, що це правило ідеально працює власне для операції продажу валюти. При операції купівлі валюти воно діє з точністю до навпаки. Нагадаємо також, що з початку 2012 р. операції купівлі-продажу валюти як у бухгалтерському, так і в податковому обліках відображаються однаково. Докладніше про операції купівлі-продажу валюти див. у «ДК» №19/2012.

Приклад Підприємство отримало від свого іноземного покупця 4000 євро як авансову оплату (курс НБУ — 10,70 грн) у момент зарахування на розподільчий рахунок. Того ж дня 50% валюти було продано без доручення клієнта на МВБ. Гривні зараховано на поточний гривневий рахунок. Курс продажу на МВБ: варіант А — 10,40 грн; варіант Б — 10,80 грн. Комісія банку — 208,00 грн. Всі числа умовні. Облік операцій у проведеннях наведено в таблиці.

Таблиця

Відображення обов'язкового продажу валюти в обліку експортера

Нормативна база

• Постанова №475 — Постанова Правління НБУ від 16.11.2012 р. №475 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті».
• Iнструкція №136 — Iнструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена постановою Правління НБУ від 24.03.99 р. №136.
• Положення №281 — Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджене постановою Правління НБУ від 10.08.2005 р. №281 «Про затвердження нормативно-правових актів Національного банку України».

Галина БЕДНАРЧУК, «Дебет-Кредит»