Лист НБУ від 04.04.2011 р. №18-113/2217-4640
Нагадаємо, що Мін'юст у листі від 01.07.2011 р. №436-0-2-11-8.2 (див. «ДК» №40/2011) звертає увагу на те, що податковим органам надано право збирати податкову інформацію, джерелом якої є, зокрема, інформація, яка надходить від банків, інших фінансових установ, про наявність та рух коштів на рахунках платника податків.
Режим отримання такої податкової інформації встановлено у ст. 73 ПКУ, а саме: інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків надається в обсягах, більших за передбачені п. 73.3 цієї статті, банками та іншими фінустановами контролюючим органам за рішенням суду. Для отримання такої інформації контролюючий орган звертається до суду.
Водночас розкриття банківської інформації, яка містить банківську таємницю, за запитами податкових органів здійснюється:
1) щодо наявності банківських рахунків — на їх письмову вимогу;
2) решта інформації — лише за рішенням суду (ст. 62 Закону України від 07.12.2008 р. №2121 «Про банки та банківську діяльність»).
Крім того, ст. 62 названого Закону містить важливе правило, згідно з яким банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їхні імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.
Правила зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затверджені Постановою НБУ від 14.07.2006 р. №267, встановлюють виняток з цієї норми, зазначаючи, що надання інформації про клієнтів інших банків заборонено, якщо інше не зазначено у вимозі або рішенні суду.
Таким чином, податковому органу неможливо без рішення суду отримати повну виписку з рахунка із зазначенням контрагентів операцій.
Коментованим листом НБУ звертає увагу на приписи Закону про банки та банківську діяльність у частині встановлення вимог щодо подібних запитів до банків. Зокрема, згідно з п. 4 ч. 2 ст. 62 Закону про банки та банківську діяльність вимога державного органу на отримання інформації, що містить банківську таємницю, має містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Відповідно до ч. 2 ст. 234, ст. 289 ЦПК України справи про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб розглядаються судами в порядку окремого провадження. Про розгляд справи повідомляється заявник та особа, щодо якої розкривається таємниця. Рішення суду може бути оскаржене, але оскарження не зупиняє його виконання, що здійснюється негайно.
ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ постановою від 30.09.2011 р. №10 окреслив свою позицію щодо змісту позовної заяви органу ДПС про розкриття банківської таємниці (ст. 288 ЦПК України). Так, на його думку, у разі потреби розкриття банківської таємниці органами ДПС суд звертає увагу на зміст заяви, що подається до суду, — вона має містити підстави для розкриття банківської таємниці з урахуванням повноважень, наданих податковим органам ПКУ. При розгляді таких справ суд повинен урахувати, що саме собою неподання у встановлений строк податкової декларації або розрахунків, необхідність перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати всіх передбачених ПКУ податків і зборів, а також дотримання валютного й іншого законодавства тощо є підставою для ініціювання органами ДПС перевірок. У цьому випадку розкриття банківської таємниці можливе у разі доведення органом ДПС обставин, за яких перевірки є неможливими або є інша об'єктивна потреба в розкритті такої таємниці. Відсутність наказу керівника про проведення перевірки не є безумовною підставою для відмови у розкритті банківської таємниці.
Тож у разі виникнення судового спору з податковими органами варто вимагати також лист про розкриття банківської таємниці, який надсилався до банківської установи та став підставою для розкриття банківської таємниці — для з'ясування законності отриманої інформації. Адже, відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України, докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»