Лист Мінсоцполітики України від 28.09.2011 р. №697/18/155-11
Мінпраці вкотре видало роз'яснення щодо того, як саме фізособи мають право працювати за сумісництвом, а працедавці, відповідно, можуть приймати їх на роботу і оплачувати їхню працю.
Як роз'яснює Мінпраці, сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина за наймом. Отже, сумісники поділяються на дві категорії — ті, хто працює за сумісництвом на основному місці роботі (внутрішні сумісники), і ті, хто працює за сумісництвом не за основним місцем роботи (зовнішні сумісники).
Порядок роботи за сумісництвом установлює Положення №431.
1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінфіну від 28.06.93 р. №43.
Цей нормативний документ є обов'язковим для бюджетників, а іншими може використовуватись як рекомендація, хоча Мінпраці досить часто звертається до нього у своїх загальних роз'ясненнях.
Тим самим наказом, яким затверджено Положення №43, затверджено й перелік робіт, які не є сумісництвом, незалежно від того, як будуть оформлені трудові відносини із працівником, який їх виконує. Як наголошує Мінпраці у коментованому листі, працівник, який працює неповний робочий день і відповідно отримує неповний оклад, може виконувати іншу оплачувану роботу. Така робота не вважатиметься сумісництвом, якщо оплата праці за основною та іншою роботою не перевищує повний оклад (ставки) за основним місцем роботи (п. 11 Переліку робіт, які не є сумісництвом).
На думку Мінпраці, внутрішні сумісники, так само, як і зовнішні, повинні укладати окремий трудовий договір із працедавцем на сумісництво. Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно. Трудовий договір, як встановлює ст. 21 КЗпП, це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізособою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізособа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Така угода може бути укладена шляхом подання працівником відповідної заяви довільної форми і створення працедавцем наказу про призначення працівника на певну посаду (роботу) як сумісника. Особливою формою трудового договору є контракт, у якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера обов'язкового застосування контракту визначається законами України.
Нагадуємо також, що щодо роботи за сумісництвом законодавством встановлюється низка важливих обмежень. Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом із профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюється на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок (п. 2 Положення №43).
Крім того, трудове законодавство встановлює заборону на роботу за сумісництвом для працівників, для яких це передбачено законодавчими актами, а також керівників, заступників керівників державних підприємств, установ, організацій, керівників структурних підрозділів (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхніх заступників (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності) (п. 4 Постанови №2451).
1 Постанова КМУ від 03.04.93 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 години на день і повний робочий день у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половину місячної норми робочого часу. Оплата праці за сумісництвом здійснюється за фактично виконану роботу (п. 2 Постанови №245).
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»