Лист Мінприроди від 04.08.2011 р. №14364/07/10-11
Хто сплачує екоподаток за побутові відходи?
Екоподаток не був новацією ПКУ — адже раніше йому відповідав збір за забруднення навколишнього середовища. Проте певні зміни в сфері оподаткування він вніс і, крім того, викликав запитання, відповіді на які платники податку й досі чекають. Коментований лист Мінприроди від 04.08.2011 р. №14364/07/10-11 (див. у «ДК» №42/2011) роз'яснює, чи треба сплачувати екоподаток у разі викидання сміття у сміттєпроводи і контейнери для сміття. Чи слід для цього отримувати якийсь дозвіл? Чи є таке викидання розміщенням сміття? I чи треба сплачувати за нього екоподаток?
Мінприроди відповідає на ці запитання так: викидання сміття у спеціальні сміттєві контейнери, які належать компаніям, що надають послуги з вивезення сміття до місць зберігання та знищення, а також у сміттєпроводи не є розміщенням сміття. I згідно з чинним законодавством не потребує отримання спеціальних дозволів для тих, хто викидає сміття в такі контейнери і сміттєпроводи. Але п. 3 Правил надання послуг з вивезення побутових відходів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 р. №1070, встановлено, що власники або балансоутримувачі житлових будинків, земельних ділянок повинні укласти договори з особою, яка визначена виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, та забезпечити роздільне збирання побутових відходів. Зверніть увагу на те, що відповідно до ст. 1 Закону України від 05.03.98 р. №187/98-ВР «Про відходи» (далі — Закон №187) побутові відходи — це відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (крім відходів, пов'язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення. Отже, те сміття, яке викидають працівники суб'єктів господарської діяльності, хоча за своїми фізичними властивостями може бути таким самим, як і те, що викидають мешканці житлових приміщень, вже не є побутовими відходами. На них дія цих Правил і коментоване роз'яснення Мінприроди не поширюється.
Згідно із Законом №187 відходи є об'єктом власності і належать виробнику відходів. Отже, до моменту передачі відходів особі, яка зобов'язується вивезти та/або утилізувати відходи, відповідальність за вироблення і зберігання відходів, а також обов'язок сплати екоподатку за таке зберігання покладено на їх власника. Згідно із пп. 242.1.3 ПКУ об'єктом оподаткування є обсяги та види (класи) відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах протягом звітного кварталу. Не підлягають оподаткуванню обсяги та види (класи) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність зі збирання і заготівлі таких відходів. Зверніть увагу, що ПКУ не встановлено мінімального обсягу розміщення таких відходів, а також мінімального терміну, протягом якого такі відходи можуть зберігатися у їх власника без сплати екоподатку. Єдине, що чітко встановлено ПКУ, — це ставки сплати екоподатку (ст. 246 ПКУ). Отже, сам факт виникнення відходів у їх власника призводить до сплати екоподатку, який треба сплачувати за встановленими ставками за кожен квартал розміщення (п. 249.1 ПКУ).
Згідно з листом ДПАУ від 06.05.2011 р. №12789/7/15-0817 обов'язком платника екоподатку є обчислення, нарахування та сплата до бюджету податку, а також складання податкової звітності у разі наявності факту розміщення відходів, відповідно зберігання (тимчасового розміщення до утилізації чи видалення) протягом звітного кварталу. У підприємства є об'єктом та базою щоквартального оподаткування відходи виробництва: макулатура, металобрухт (чорний та кольоровий), відходи деревини, поліетилену та поліпропілену, люмінесцентні лампи та побутові відходи тощо, що тимчасово розміщуються (зберігаються), у т. ч. на кінець звітного кварталу, на власній території підприємства (до їх передачі на утилізацію або розміщення іншому суб'єкту господарювання (спеціалізованому підприємству тощо) в місця видалення відходів. Виняток становлять обсяги та види (класи) окремих відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на збирання і заготівлю окремих видів відходів як вторинної сировини і провадять статутну діяльність зі збирання і заготівлі таких відходів. Клас небезпеки відходів, характер місця розміщення відходів та зони розміщення відходів у навколишньому природному середовищі встановлюються органами МОЗ за погодженням органів Мінекоресурсів.
Як бачимо, для того щоб не сплачувати екоподаток, треба позбутися відходів. Для цього власникам непобутових відходів також слід укласти договір з особою, яка має дозвіл на здійснення операцій з вивезення, зберігання та утилізації відходів, і передати їй такі відходи за актом. Вже з наступного кварталу, з якого такі відходи було передано, сплачувати екоподаток не доведеться.
Що буде, якщо такого договору не укладати? Щодо невеликих обсягів відходів, подібних до побутових, перспектива відповідальності у вигляді штрафів і екоподатку невелика: адже такі відходи виникають стихійно, переважно не документуються, і ДПАУ та органи МОЗ, скоріше за все, не матимуть можливості розрахувати обсяг таких відходів і завдану зовнішньому середовищу шкоду. У більшості випадків суб'єкти господарювання, які мають офіси там, де сміття вивозять органи, яким місцеві ради надали право на вивезення, позбавляються дрібних відходів так само, як мешканці навколишніх будинків — викидають їх у спеціальні контейнери, адже ця процедура наразі відбувається без ідентифікації особи, яка викидає сміття, і перевірки наявності в неї укладеного договору про надання послуг з вивезення.
Проте якщо йдеться про відходи, які виникають у процесі виробництва, часто або у великому обсязі, особливо про відходи, які належать до небезпечних, тут вже просто викидати їх у контейнер не можна — рано чи пізно особа, яка вивозить сміття, звернеться до органу МОЗ, після чого підприємство можуть перевірити з питань утилізації відходів. Те саме стосується і самостійно влаштованих звалищ або власних контейнерів виробників відходів, які не мають дозволу на зберігання відходів та не провадять за ліцензією діяльність щодо збирання вторсировини.
Самовільне розміщення чи видалення відходів, захоронення відходів без спеціального дозволу спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища передбачає дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність (ст. 42 Закону №187). Так, зокрема, адміністративна відповідальність за незаконне зберігання, викидання або утилізацію (захоронення) відходів передбачена статтями 52, 72, 73, 82, 82-1, 82-3, 82-4, 82-5, 91-3 КпАПУ, а кримінальна відповідальність — статтями 239, 243, 244 ККУ.
Ганна БИКОВА, «Дебет-Кредит»