Лист ДПСУ від 15.06.2011 р. №585/3/31-0011
Адміністрування податків з позиції ДПАУ
Цілком зрозуміло, що впровадження Податкового кодексу України спровокувало дуже багато спорів. Проте в умовах гласності не обійшлось і без запровадження практики реагування на резонансні та найбільш масові звернення платників податків або їх представників щодо проблем адміністрування податків. Як на це дивиться головний податковий орган та які саме проблеми виявилися найбільш резонансними — проаналізуймо далі.
Дворівнева система адміноскарження — який ефект?
У коментованому листі від 15.06.2011 р. №585/3/31-0011 (див. у «ДК» №42/2011) ДПСУ звернула увагу на одну з найбільших змін ПКУ — введення дворівневої системи адміністративного оскарження рішень податкових органів. Якщо раніше платник податків подавав первинну скаргу органу, що прийняв рішення (і далі — вищому органу в порядку підлеглості), то зараз вона одразу подається органу вищого рівня (п. 56.3 ПКУ).
Причому цим, на думку ДПС України, вирішено кілька проблем:
1) скорочено терміни узгодження грошових зобов'язань в адміністративному порядку;
2) скорочено матеріальні ресурси на утримання посадових осіб, задіяних у розгляді скарг;
3) зберігається право платників податків на неупереджений і об'єктивний розгляд скарг на рішення органів ДПС.
Тим самим, вважає ДПС України, такий підхід запобігає проявам корупційних діянь: скарги розглядають органи ДПС вищого рівня, а не ті, які визначали суми грошових зобов'язань.
Загалом мусимо погодитися з тим, що згідно з принципом «ніхто не може бути суддею у власній справі» у платників податків справді побільшало шансів отримати для себе позитивне рішення вже за первинною скаргою.
Проте, як свідчить практика останніх трьох кварталів 2011 року, все далеко не так просто і гарно, як описує головний податковий орган.
За дворівневою системою оскаржується податкове повідомлення-рішення, прийняте, скажімо, ДПI району (в той час як акт могла скласти сама ДПА області), і скаргу на таке рішення органу ДПС треба подавати саме до ДПА області, яка проводила перевірку.
Отже, скаргу розглядає орган ДПС, що очолив перевірку.
I, відповідно, забезпечити принцип «ніхто не може бути суддею у власній справі» в цій ситуації вкрай складно.
Фіктивність СГД — чи є ризик для контрагентів?
Друге важливе питання, якого торкається ДПС України, — фіктивність підприємництва.
Справді, Законом №2756 ГКУ доповнено статтею 55-1 «Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання». Цією статтею законодавчо визначено ознаки фіктивності суб'єктів господарювання.
ДПС України для попередження виникнення проблемних питань, пов'язаних зі сплатою податків, радить платникам податків уникати фінансово-господарських відносин з такими суб'єктами господарювання.
Якщо розібратися з самим терміном «фіктивна діяльність», то такий факт за наявності ознак, перелічених у п. 1 ст. 55-1 ГКУ, встановлюється судом.
Тож незрозуміло, як саме податкові органи збираються інформувати платників податків про недопущення господарських відносин із суб'єктами господарювання з ознаками фіктивності.
У зв'язку з цим нагадаємо, що ми неодноразово писали про те, що:
1) саме собою визнання в судовому порядку недійсними установчих документів не є підставою для визнання господарських договорів підприємства такими, що укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Те саме стосується й припинення діяльності юрособи за рішенням суду, у т. ч. і з підстав фіктивності підприємства;
2) якщо відомості, які підлягають внесенню до ЄДР, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін;
3) платник податків не може нести відповідальність за свого контрагента, адже на момент укладення договору така особа ще не може знати про визнання фіктивною діяльність такого контрагента у майбутньому;
4) визнання в судовому порядку:
а) недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства;
б) припинення юрособи через реєстрацію недійсних чи підроблених документів або реєстрацію без відома чи згоди засновника, за умови реальності всіх проведених господарських угод та сплати податків,
— не є підставою для визнання вчинених таким підприємством з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагент за договором може нести відповідальність лише за наявності вини.
Таких висновків доходять суди під час розгляду судових справ про оскарження рішень органу ДПС, прийнятих за актами перевірок, де сказано про фіктивну діяльність чи визнання договорів нікчемними. Тож не зрозуміло, з яких міркувань треба так обережно підходити до вибору контрагента, якщо обидві сторони укладають договори, які реально виконуються та за результатами яких сплачуються всі обов'язкові платежі до бюджету.
На сьогодні така фіскальна політика податкових органів фактично придушує підприємництво, адже вже є прецедент — Розпорядження ДПАУ від 24.02.2011 р. №48-р «Про відпрацювання підприємств», яким чимало юросіб віднесено до підприємств-транзитерів. Усі контрагенти таких транзитерів постраждали через акти невиїзних перевірок, якими їх позбавлено права на ПК і на ВВ.
Висновок: платники податків мають знати, що фіктивною діяльність підприємства може бути визнано лише за рішенням суду.
Підтвердження факту держреєстрації та відомості з ЄДР
ДПС України нагадує, що Законом №3205 запроваджено принцип здійснення діяльності юросіб та фізосіб-підприємців без свідоцтв про державну реєстрацію. Зокрема, до ПКУ внесено зміни щодо тих норм, які базувалися на застосуванні свідоцтв про державну реєстрацію (із тексту ПКУ було вилучено слова «свідоцтво про державну реєстрацію»).
Так, для органів ДПС засобом підтвердження факту держреєстрації госпсуб'єкта є відомості з ЄДР — на сьогодні такі відомості органи ДПС отримують щоденно в електронному вигляді.
Крім того, якщо в органів ДПС виникає потреба в отриманні документального підтвердження факту держреєстрації тієї чи іншої особи, податковий орган на підставі відповідного письмового запиту може в установленому порядку отримати витяг або довідку з ЄДР.
Водночас ми цілком погоджуємося з тим, що саме в інтересах платників податків забезпечити включення відомостей про себе до ЄДР, оскільки законодавчо встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до ЄДР, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.
У цьому разі йдеться про зміни у відомостях, що містяться в ЄДР про юрособу чи про підприємця. Адже несвоєчасне внесення таких змін, скажімо, щодо керівника підприємства чи особи, яка може діяти від імені підприємства без довіреності, може поставити питання про правомочність укладення та виконання госпдоговорів. I хоча правочин, учинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, у разі наступного схвалення правочину цією особою, зокрема часткового виконання договору (ст. 241 ЦКУ), у разі виникнення спору наслідки можуть бути непередбачуваними.
Також не будемо забувати і про необхідність підтвердження юрособою свого місцезнаходження. Податкові органи не полишають спроб складати акти про відсутність підприємства за місцезнаходженням (непоодинокими є й випадки встановлення факту незнаходження за юрадресою і посадових осіб підприємства). За результатами подібних перевірок часто складаються акти невиїзних перевірок, і, як наслідок, юрособа позбавляється права на ПК.
Тож довести протилежне можна, зокрема, своєчасним підтвердженням у ЄДР місцезнаходження підприємства.
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»