Лист ДПАУ від 18.06.2011 р. №5611/А/15-0314
З таким терміном, як «конфлікт інтересів», знайомий мало не кожен платник податків, оскільки ця норма була передбачена пп. 4.4.1 Закону №2181.
Свого часу стояло питання, чи може податковий орган застосовувати принцип конфлікту інтересів під час адміністративного оскарження, чи це прерогатива лише судів.
У принципі, як свідчить практика, податковий орган, розглядаючи скарги платників податків, намагався обходити це питання.
Суди ж, розглядаючи справу по суті, насамперед розглядали документи, які стосувалися тих порушень, що були виявлені під час перевірки та зафіксовані в акті перевірки.
Тож користуватись правилами конфлікту інтересів можна було лише в суді, коли справді з'ясовувалося, що підставою донарахувань податкових зобов'язань чи штрафних (фінансових) санкцій було саме неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, описаних у законі чи іншому нормативно-правовому акті, виданому на підставі закону, або різних законах чи різних нормативно-правових актах, унаслідок чого була можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Податковий кодекс гарантує не лише обов'язкове вирішення конфлікту інтересів на користь платника (п. 56.21), але і презумпцію правомірності рішень платника податків (пп. 4.1.4 ПКУ). Відповідно, змінюється як зміст, так і застосування цієї норми.
Причому ця норма кореспондує з приписами ч. 2 ст. 70 КАС України та п. 56.4 ПКУ, коли обов'язок доведення правомірності винесеного рішення покладається саме на податковий орган, якщо він заперечує проти позову. Згідно ж із п. 56.4 ПКУ обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган і у процедурі адміністративного оскарження.
Свого часу ВСУ в ухвалі від 22.04.2010 р. У справі №5-621км10, посилаючись на майже аналогічну норму чинного тоді Закону №2181, зазначав, що закріплена у законодавстві заборона обгрунтовувати обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків неузгодженим податковим повідомленням-рішенням стосується такої стадії кримінального процесу, як притягнення особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК України), а не стадії порушення кримінальної справи. При цьому факт оскарження рішення контролюючого органу сам собою не впливає на визначення приводів і підстав для порушення кримінальної справи.
Тому у випадках оскарження податкового повідомлення-рішення, як і раніше, не виключається порушення справи про ухилення від сплати податків за фактом.
Проте є ще один нюанс, на який звертає увагу ДПАУ в коментованому листі.
Так, з 1 квітня 2011 року набрав чинності розділ III «Податок на прибуток підприємств».
Абзацом 2 п. 46.6 Кодексу встановлено, що до визначення нових форм декларацій (розрахунків), що набирають чинності для складання звітності з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними форми декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.
ДПАУ розроблено нову форму податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затверджену наказом ДПА України від 28.02.2011 р. №114, який набирає чинності з дня його офіційної публікації, тобто з 11.04.2011 р.
Виходячи з викладеного, для складання звітності Наказ №114 набирає чинності «з податкового періоду, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення», тобто з 01.07.2011 р.
Відповідно звітність з податку на прибуток за податкові періоди починаючи з податкового періоду «II квартал 2011 року» подається за формою податкової декларації, визначеною Наказом №114.
Водночас, відповідно до п. 56.22 ПКУ, якщо платник податків оскаржує рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів та/або до суду, обвинувачення особи в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися на такому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Це правило не поширюється на випадки, коли таке обвинувачення базується не тільки на рішенні контролюючого органу, а й доведено на підставі додатково зібраних доказів відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України.
Виходячи з наведеного, ДПАУ доходить висновку, що застосування презумпції правомірності рішень платника та, відповідно, порушення кримінальної справи у разі донарахувань ПЗ більше як 470 500 грн можливе за наслідками подання декларації з податку на прибуток після 01.07.2011 року.
Відтак, за логікою ДПАУ, якщо документальна перевірка була за I квартал 2011 року, то в разі донарахувань на таку суму кримінальну справу не може бути порушено, якщо платник податків оскаржив рішення органу ДПС до суду до остаточного вирішення справи в суді. Хіба що податкова міліція паралельно розслідуватиме кримінальну справу з інших підстав, ніж ті, на яких базується рішення органу ДПС (докладніше про це читайте у статті «Покличте Вія!» у «ДК» №34-35/2011).
Наталія КАНАРЬОВА, «Дебет-Кредит»