Суттєво. Законом №5007 передбачено запровадження механізмів покращення умов безпеки працівників та підвищення відповідальності роботодавців за створення належних умов праці та безпечного середовища. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні. Тобто на час поки діє воєнний стан всі правила з охорони праці залишаються незмінними.
! Роботодавцям
Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, регулює відносини у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі з метою забезпечення безпечних умов праці, збереження життя і здоров'я працівників та встановлює єдиний порядок організації, функціонування системи управління в цій сфері.
Розділ I. Загальні положення
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) атестація робочих місць / зон за умовами праці - комплексне оцінювання факторів робочого середовища і трудового процесу, що впливають на здоров'я і працездатність працівників під час роботи;
2) аудит системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі - документований процес незалежного, систематичного збору і аналізу інформації для об'єктивного оцінювання системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі на відповідність вимогам законодавства, а також оцінювання ефективності функціонування такої системи та заходів з мінімізації професійних ризиків;
3) безпека та охорона здоров'я працівників на роботі - система заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я, життя і працездатності працівників, запобігання та/або зменшення впливу небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків на працівників, що вживаються на всіх етапах робочого процесу, зокрема на етапі планування та проектування;
4) безпечні умови праці - стан умов праці, за якого відсутні небезпечні та/або шкідливі професійні фактори чи їхні рівні не перевищують гранично допустимих значень;
5) вагітна працівниця - жінка-працівниця, яка поінформувала роботодавця про свою вагітність шляхом надання медичного висновку, виданого за результатами медичного огляду;
6) використання робочого обладнання - будь-яка діяльність, пов'язана з робочим обладнанням, зокрема його запуск, зупинка, транспортування, ремонт, модифікація, налаштування, експлуатація та обслуговування, включно з очищенням;
7) громадський контроль - діяльність представників працівників, їх організацій та об'єднань із здійснення контролю за додержанням законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі з метою запобігання професійним ризикам та забезпечення належного рівня захисту прав працівників у цій сфері;
8) державна політика у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі - система визначених на законодавчому рівні цілей і принципів у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, спрямованих на їх досягнення та реалізацію державно-управлінських рішень, заходів і дій;
9) запобіжні заходи - організаційні, правові, технічні, медичні, санітарно-гігієнічні, протиепідемічні заходи, що здійснюються роботодавцем з метою запобігання, усунення або мінімізації професійних ризиків;
10) засоби індивідуального захисту - засоби, призначені для носіння та/або використання працівником з метою індивідуального захисту від одного або більше професійних ризиків, які можуть становити загрозу життю та здоров'ю працівника, а також будь-які пристосування, аксесуари чи змінні компоненти, призначені для цієї мети;
11) засоби колективного захисту - засоби захисту працівників, які конструктивно та/або функціонально пов'язані з робочим обладнанням, робочим процесом, приміщенням, будівлею, спорудою, робочим місцем / зоною;
12) ідентифікація небезпеки - процес виявлення та розпізнавання наявності небезпеки та визначення її характеристик;
13) інструктаж - доведення до відома працівників змісту встановлених законодавством та/або роботодавцем вимог щодо безпечного виконання робіт, характерних помилок на робочих місцях осіб, яких інструктують, поглиблення знань і навичок з безпечного виконання робіт;
14) інцидент - подія або сукупність подій, що виникає у процесі роботи та може призвести або призводить до травмування чи завдання шкоди здоров'ю працівника;
15) культура безпеки - система принципів, формальних і неформальних правил, форм поведінки, що базуються на пріоритеті цінності життя і здоров'я працівників над економічними чи будь-якими іншими цілями діяльності роботодавця;
16) культура профілактики безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі - система принципів, формальних і неформальних правил, форм поведінки, в якій право на безпечне та здорове робоче середовище визнається на всіх рівнях, а принципам запобігання професійним ризикам надається пріоритет;
17) модифікація - зміна у конструкції обладнання, що використовується, з метою зміни його технічних характеристик, підвищення рівня безпечності, технічного рівня чи поліпшення економічних характеристик;
18) національна програма у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі - комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, спрямованих на реалізацію цілей державної (національної) політики та розв'язання найважливіших проблем у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, з визначенням строків їх виконання, виконавців, джерел фінансування та іншого ресурсного забезпечення;
19) небезпека - потенційна властивість, притаманна об'єкту, діяльності, робочому обладнанню або факторам робочого середовища, що може спричинити шкоду здоров'ю або життю працівника;
20) небезпечний професійний фактор - фактор робочого середовища, вплив якого на працівника за певних умов може призвести до травми, раптового погіршення здоров'я працівника або його смерті;
21) нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного та/або шкідливого професійного фактора, що сталися у процесі або у зв'язку з виконанням працівником роботи, внаслідок яких заподіяно будь-яку шкоду здоров'ю працівника або настала його смерть;
22) нічний працівник - працівник, який згідно з визначеним режимом роботи працює у нічний час не менше ніж три години денного (змінного) робочого часу або не менше ніж чверть норми робочого часу (тижневої, місячної, квартальної, річної);
23) нормативно-правові акти з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі - нормативно-правові акти, якими встановлюються вимоги щодо забезпечення безпечних умов праці та охорони здоров'я працівників;
24) оцінювання професійних ризиків - систематичний і безперервний процес вивчення всіх аспектів, пов'язаних з роботою, з метою визначення професійних небезпек, їх якісного і кількісного аналізу, оцінки впливу професійних ризиків на безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі;
25) працівник - фізична особа, яка в межах трудових відносин незалежно від наявності формального трудового договору виконує роботу, зокрема за рішенням суду, або надає послуги на користь (в інтересах) іншої особи (роботодавця), а також особа, яка проходить у роботодавця навчання або практику, крім домашніх працівників, самозайнятих осіб та членів фермерського господарства;
26) працівниця, яка годує грудьми, - жінка-працівниця, яка годує грудьми народжену нею дитину віком до 1,5 року та поінформувала про це роботодавця шляхом надання медичного висновку, виданого за результатами медичного огляду;
27) працівниця, яка нещодавно народила, - жінка-працівниця, яка має народжену нею дитину віком до 1 року та поінформувала про це роботодавця шляхом надання документа, необхідного для державної реєстрації народження дитини, або свідоцтва про народження дитини;
28) представники працівників - особи, обрані чи призначені відповідно до законодавства, на яких покладено спеціальні функції щодо представлення інтересів та захисту прав працівників з питань безпеки та охорони здоров'я на роботі, зокрема:
представники професійних спілок з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі - особи, призначені чи обрані професійними спілками, їх організаціями та об'єднаннями;
за відсутності представників професійних спілок з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі - особи, визначені іншим уповноваженим органом на представництво трудового колективу або вільно обрані та уповноважені трудовим колективом;
29) професійне захворювання - захворювання (зокрема отруєння), причиною якого виключно або переважно став вплив на працівника небезпечних та/або шкідливих професійних факторів, пов'язаних з роботою;
30) професійний ризик - імовірність порушення (ушкодження) здоров'я працівника внаслідок несприятливого впливу небезпечних та/або шкідливих професійних факторів або робочого середовища з урахуванням тяжкості наслідків такого впливу на здоров'я працівника та втрати ним працездатності;
31) роботодавець - юридична або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб;
32) робоча зона - місця, простір, призначені для розташування робочих місць у приміщенні, будівлі, споруді чи на території, що належать роботодавцю та/або використовуються ним, до яких працівник має доступ під час виконання роботи, а також будь-яке інше місце, що прямо або опосередковано контролюється роботодавцем, де працівник повинен перебувати або в напрямку якого рухатися під час виконання роботи;
33) робоче місце - одне або кілька визначених у межах робочої зони місць, переважно на якому (яких) працівник виконує роботу, обладнане (обладнані) необхідними для виконання такої роботи матеріально-технічними засобами;
34) робоче обладнання - машина, апарат, інструмент, пристрій або інше устаткування, що використовується роботодавцем або працівником на роботі;
35) робоче обладнання підвищеної небезпеки - робоче обладнання, що становить небезпеку для життя або здоров'я працівників та інших осіб під час виконання працівниками трудових обов'язків внаслідок накопичення в ньому енергії або якщо в ньому відбуваються процеси, що потенційно можуть створити таку небезпеку;
36) робоче середовище - сукупність навколишніх факторів, зокрема, але не виключно, фізичних, хімічних, біологічних, психофізіологічних, психосоціальних, способів організації праці, речовин, робочого обладнання та робочих процесів, що формують умови праці або впливають на них;
37) система управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі - сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів, що спрямовані на створення безпечних умов праці для працівників, збереження їхнього здоров'я та є частиною загальної системи управління діяльністю роботодавця;
38) система державного управління у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі - сукупність суб'єктів управління (суб'єктів владних повноважень), об'єктів управління (у відповідній сфері та галузі суспільного життя), управлінської діяльності та інших суспільних відносин, через які реалізується взаємодія між суб'єктами та об'єктами управління;
39) спостереження за станом здоров'я працівників - комплекс заходів, спрямованих на виявлення впливу умов праці на здоров'я працівників шляхом аналізу та оцінювання стану їхнього здоров'я, психічної та фізіологічної придатності до виконання роботи, рівня і структури захворюваності, а також визначення за результатами такого спостереження заходів з оздоровлення, медичної та/або професійної реабілітації працівників;
40) технічний огляд робочого обладнання - комплекс дій, які проводяться з метою визначення якості монтажу, ремонту, модифікації (реконструкції та модернізації), умов та строку подальшого безпечного використання робочого обладнання, оцінювання технічного стану складових, деталей або їх елементів, перевірки їх на відповідність технічним вимогам;
41) умови праці - сукупність факторів робочого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я та працездатність працівника під час виконання ним трудових обов'язків (роботи);
42) умови праці підвищеної небезпеки - умови праці, що характеризуються підвищеним ступенем професійного ризику щодо виникнення аварій, пожеж, інших раптових подій, які загрожують життю і здоров'ю працівників;
43) уповноважений з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі - визначений роботодавцем компетентний працівник або структурний підрозділ роботодавця, що організовує роботу з безпеки та охорони здоров'я працівників, або юридична особа чи фізична особа - підприємець, що в установленому законодавством порядку надає послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
44) управління професійними ризиками - спланований, систематичний процес виявлення небезпек, оцінювання та мінімізації професійних ризиків для безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
45) шкідливий професійний фактор - фактор робочого середовища або трудового процесу, вплив якого на працівника за певних умов (інтенсивність, тривалість дії тощо) може спричинити професійне захворювання, тимчасове або стійке зниження працездатності, підвищення частоти соматичних та інфекційних захворювань чи призвести до порушення здоров'я працівника.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на всіх працівників і роботодавців незалежно від форми власності та виду діяльності. Іншими законами можуть встановлюватися особливості регулювання відносин у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі з урахуванням норм цього Закону, без звуження змісту та обсягу визначених ним прав, гарантій та обов'язків у цій сфері.
2. Дія цього Закону не поширюється на військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу, осіб, які мають спеціальні звання, державних, правоохоронних органів та військових формувань, утворених відповідно до закону.
3. Відносини у сфері безпеки та охорони здоров'я осіб, зазначених у частині другій цієї статті, регулюються законами України у відповідній сфері, указами Президента України, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України та державних, правоохоронних органів, органів влади, в яких проходять службу такі особи. Під час розроблення, прийняття нових або внесення змін до нормативно-правових актів, зазначених у цій частині, безпека та охорона здоров'я зазначених осіб мають забезпечуватися, наскільки це можливо, з урахуванням положень цього Закону.
4. Дія цього Закону поширюється на відносини за цивільно-правовими договорами у випадках, визначених цим Законом.
Стаття 3. Законодавство про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі
1. Законодавство про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі є складовою законодавства про працю.
2. Законодавство про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі складається з Конституції України, цього Закону, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій сфері.
3. Якщо міжнародним договором України у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, визначено більший (вищий) обсяг прав, гарантій та обов'язків, ніж передбачено законами та іншими нормативно-правовими актами України з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, застосовуються норми такого міжнародного договору України.
Розділ II. Державна (національна) політика у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
Стаття 4. Державна політика у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
1. Метою державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі є запобігання травматизму на роботі, професійним захворюванням та смертельним випадкам шляхом максимально можливого зниження рівня професійних ризиків і сприяння безпеці та охороні здоров'я працівників на роботі.
2. Державна політика у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі ґрунтується, зокрема, але не виключно, на принципах:
1) найвищої пріоритетності захисту життя і здоров'я працівників;
2) повної відповідальності роботодавця за створення безпечних умов праці;
3) створення належних умов для реалізації працівником права на безпечні умови праці та його відповідальності за свою безпеку;
4) пріоритетності запобігання професійним ризикам на основі їх оцінювання та усунення небезпек у джерелах їх виникнення;
5) збалансованого державного регулювання з урахуванням реального стану справ та характеру і ступеня небезпек;
6) соціального захисту працівників та відшкодування збитків особам, які постраждали від нещасного випадку або професійного захворювання;
7) всебічного залучення на засадах соціального діалогу всеукраїнських об'єднань роботодавців та професійних спілок до формування державної (національної) політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, забезпечення її відкритості і прозорості;
8) розвитку на національному рівні культури безпеки і культури профілактики безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
9) врахування найкращого світового досвіду з організації роботи щодо поліпшення умов праці і підвищення рівня безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі на основі міжнародного співробітництва;
10) розроблення та перегляду нормативно-правових актів, а також встановлення мінімальних вимог щодо безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
11) визначення у випадках, якщо цього вимагають характер і ступінь небезпеки, умов, що регулюють проектування, будівництво, розміщення, введення в експлуатацію та реконструкцію виробничих об'єктів, а також виконання певних робіт чи використання робочого обладнання;
12) визначення небезпечних та/або шкідливих професійних факторів, вплив яких необхідно заборонити чи обмежити;
13) функціонування системи інформування роботодавцем та іншими заінтересованими суб'єктами про нещасні випадки, професійні захворювання, їхньої реєстрації та проведення розслідувань в установлених законодавством випадках;
14) проведення наукових досліджень і поглиблення знань у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, зокрема щодо впливу хімічних, фізичних, біологічних, психофізіологічних, психосоціальних та інших факторів, які можуть становити небезпеку для здоров'я працівників;
15) забезпечення функціонування системи консультування роботодавців і працівників з метою надання їм допомоги щодо організації заходів з мінімізації небезпек і професійних ризиків та застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі;
16) функціонування системи державного контролю за додержанням вимог законодавства про працю і застосування санкцій за їх порушення;
17) свободи доступу до інформації про вжиті заходи з реалізації державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, а також інформації про нещасні випадки, професійні захворювання;
18) комплексного підходу до розв'язання проблем і вирішення завдань на основі системи програм у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
19) координації діяльності центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
20) мотивації (заохочення) роботодавців і працівників до створення безпечних умов праці з метою збереження життя і здоров'я працівників на роботі.
3. Кабінет Міністрів України:
забезпечує проведення державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
визначає мінімальні вимоги щодо безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
4. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до наданих їм повноважень формують та реалізують державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, зокрема, шляхом:
формування та реалізації науково-технічної політики з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
розроблення та виконання галузевих програм у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі за участю професійних спілок;
здійснення відомчого контролю за діяльністю суб'єктів господарювання, які входять до сфери їх управління, та методичного керівництва з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
укладення з відповідними галузевими професійними спілками угод з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
участі в опрацюванні та перегляді нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
організації навчання і перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
утворення аварійно-рятувальних служб, здійснення керівництва їх діяльністю, забезпечення виконання інших вимог законодавства, що регулює відносини у сфері рятувальної справи.
5. Мінімальні вимоги щодо безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, передбачені директивами Європейського Союзу, зазначеними у Додатку XL до глави 21 «Співробітництво у галузі зайнятості, соціальної політики та рівних можливостей» розділу V «Економічне та галузеве співробітництво» Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, визначає Кабінет Міністрів України.
6. Нормативно-правовими актами з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі можуть встановлюватися мінімальні вимоги, правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Розроблення, прийняття, скасування та внесення змін до нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі здійснюються з обов'язковим залученням організацій професійних спілок та роботодавців, їх об'єднань на національному та/або галузевому рівні відповідно до законодавства про колективні договори і угоди та соціальний діалог.
Нормативно-правові акти з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі переглядаються з урахуванням впровадження досягнень науки, техніки і технологій, соціально-економічного розвитку та повинні сприяти поліпшенню безпечного виконання робіт та підвищенню рівня захисту життя і здоров'я працівників на роботі.
7. Для працівників, зайнятих на роботах в умовах праці підвищеної небезпеки та/або із шкідливими професійними факторами, законодавством, колективними договорами можуть встановлюватися гарантії, пільги та компенсації, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням, водою, оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткової оплачуваної відпустки, пільгового пенсійного забезпечення, підвищеного розміру оплати праці.
8. Виконання завдань державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі може здійснюватися шляхом розроблення та виконання національних, галузевих, територіальних програм у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Стаття 5. Консультації та залучення організацій роботодавців та професійних спілок
1. На загальнодержавному рівні формування та оцінювання державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі повинні здійснюватися у співпраці, координації та за участю всеукраїнських об'єднань професійних спілок та організацій роботодавців.
2. За рішенням органів державної влади, організацій роботодавців, професійних спілок, їх об'єднань для проведення консультацій на національному, галузевому та регіональному рівнях щодо сприяння безпеці та охороні здоров'я працівників на роботі можуть утворюватися консультативні ради.
3. Колективними договорами, угодами можуть бути визначені інші гарантії, права та обов'язки сторін щодо забезпечення безпечних умов праці.
4. Громадський контроль за додержанням законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі здійснюють представники працівників.
Стаття 6. Облік та розслідування нещасних випадків та професійних захворювань
1. Роботодавець зобов'язаний вести облік всіх інцидентів, з'ясовувати причини їх виникнення та документувати відомості про них. Порядок ведення обліку інцидентів визначається роботодавцем після консультацій з представниками працівників.
2. Роботодавець зобов'язаний надавати інформацію про нещасні випадки та професійні захворювання на виробництві у порядку, визначеному законодавством.
3. Розслідування та облік нещасних випадків і професійних захворювань проводяться відповідно до порядку ведення обліку нещасних випадків і професійних захворювань працівників, повідомлення про них та їх розслідування.
4. Порядок ведення обліку нещасних випадків і професійних захворювань працівників, повідомлення про них та їх розслідування визначає Кабінет Міністрів України.
5. За результатами проведеного розслідування роботодавець забезпечує усунення причин, що призвели до нещасного випадку, професійного захворювання, та здійснює профілактичні заходи, спрямовані на запобігання їм у майбутньому.
6. У разі непроведення роботодавцем в установленому порядку розслідування нещасного випадку, професійного захворювання працівників за вмотивованою заявою потерпілого або його законного представника центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, має право прийняти рішення про проведення розслідування нещасного випадку, професійного захворювання працівника.
7. Спеціальні розслідування нещасних випадків та розслідування професійних захворювань у випадках та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України, проводить центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю.
8. Інформація стосовно осіб, яким встановлено професійне захворювання, вноситься до електронної системи епідеміологічного нагляду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 7. Освіта у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
1. Під час формування професійних стандартів та/або кваліфікаційних характеристик мають визначатися компетентності у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
2. Післядипломна освіта, професійне навчання працівників, курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації, безперервний професійний розвиток мають забезпечувати оновлення або формування компетентностей із безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі відповідно до професійних стандартів.
Стаття 8. Страхування у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
1. Роботодавець зобов'язаний здійснювати загальнообов'язкове державне соціальне страхування працівників від нещасного випадку та професійного захворювання, які можуть спричинити втрату працездатності, відповідно до законодавства.
2. Якщо роботодавець не забезпечив загальнообов'язкове державне соціальне страхування працівника від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, відповідно до законодавства, відшкодування такому працівникові страхових виплат, визначених законодавством, покладається на роботодавця. Сплата роботодавцем таких виплат не звільняє його від адміністративної, кримінальної або фінансової відповідальності, визначеної законом.
3. Якщо роботодавець відповідно до законодавства не повідомив центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про суми винагороди, виплачені працівникові за виконану роботу, на роботодавця покладається виплата такому працівникові суми відшкодування у розмірах, визначених законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у частині розміру страхових виплат, який розраховується з таких сум винагороди.
4. Роботодавець за власний рахунок або за добровільної часткової участі працівників в оплаті страхової премії за договором страхування може додатково застрахувати їх життя, здоров'я та працездатність за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України «Про страхування».
Стаття 9. Наукові дослідження у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
1. Держава створює умови для підвищення рівня наукових знань і проведення досліджень у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, зокрема шляхом фінансової підтримки проведення науково-дослідних робіт у цій сфері підприємствами, установами, організаціями та іншими інституціями різних форм власності.
2. Заохочення державою досліджень у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі також передбачає:
1) підтримку утворення дослідницьких структур, структур післядипломного навчання для фахівців, дослідників і науковців;
2) організацію та координацію співпраці між різними заінтересованими національними структурами, сторонами соціального діалогу;
3) вільний доступ та поширення результатів досліджень та іншої науково-технічної інформації, що сприяє просуванню знань і досягненню прогресу в наукових дослідженнях;
4) заохочення національних науково-дослідних установ до участі в міжнародних заходах, проектах;
5) заохочення до вивчення передового досвіду у сфері запобігання професійним ризикам та захисту життя і здоров'я працівників, а також його впровадження роботодавцями.
3. Наукові дослідження насамперед мають бути спрямовані на посилення запобігання професійним ризикам і захист здоров'я працівників.
4. Центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та у сфері охорони здоров'я, затверджують та координують проведення наукових досліджень у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
5. Наукові дослідження у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі можуть фінансуватися з будь-яких інших джерел, не заборонених законом.
Стаття 10. Забезпечення дотримання санітарних норм та правил
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, на підставі результатів токсикологічних, гігієнічних, епідеміологічних, інших наукових досліджень та аналізу професійних ризиків затверджує за медичними критеріями санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
2. З метою санітарно-гігієнічного оцінювання факторів робочого середовища і трудового процесу на відповідність санітарним нормам та правилам за показниками небезпечних та/або шкідливих професійних факторів, важкості та напруженості трудового процесу, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працівників, а також на їхніх нащадків (як сьогодні, так і в майбутньому), роботодавці за власний рахунок повинні проводити атестацію робочих місць / зон за умовами праці.
3. Проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці є обов'язковим у разі, якщо законодавством або колективним договором, угодою прямо встановлено її проведення для відповідних виробництв, робіт, професій, посад, показників та/або якщо забезпечення певних гарантій особи та/або набуття нею права на пільги і компенсації визначає законодавство у прямій залежності від результатів такої атестації.
4. Роботодавці залежно від фактично визначених рівнів впливу факторів робочого середовища і трудового процесу та з урахуванням їх можливої шкідливої дії на здоров'я працівників із залученням уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та представників працівників повинні планувати та здійснювати заходи для покращення умов праці з метою зменшення впливу на працівників небезпечних та/або шкідливих професійних факторів шляхом усунення чи зменшення їх рівня до гранично допустимого значення.
5. Порядок проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці визначає Кабінет Міністрів України.
Методику проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
6. З метою атестації робочих місць / зон за умовами праці проводяться гігієнічні дослідження умов праці. Гігієнічні дослідження умов праці проводять суб'єкти господарювання, які відповідають вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України.
7. Державний контроль за своєчасністю проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю.
8. Заборонено застосування небезпечних професійних факторів у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації відповідно до законодавства.
Стаття 11. Спеціальні умови виконання робіт підвищеної небезпеки
1. У разі якщо цього вимагають характер і ступінь небезпеки робіт, виконання яких пов'язане з об'єктивно вищим ризиком впливу небезпечних та/або шкідливих професійних факторів на життя і здоров'я працівників (роботи підвищеної небезпеки), такі роботи можуть виконуватися лише за наявності щонайменше однієї з таких умов:
1) визначеного регулятором договору страхування життя, здоров'я та працездатності працівників, які виконують роботи підвищеної небезпеки, за класом страхування 1, визначеним статтею 4 Закону України «Про страхування»; або
2) дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки, отриманого відповідно до цієї статті, або зареєстрованої декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі.
2. Договір страхування життя, здоров'я та працездатності працівників під час виконання робіт, визначених частиною першою цієї статті, має передбачати страхові виплати працівникам або членам їхніх сімей у розмірах, не нижче встановлених законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Порядок та умови такого страхування визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, за погодженням з Національним банком України.
3. Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки, зазначений у частині першій цієї статті, видає роботодавцю центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, на підставі позитивного висновку експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання заявлених робіт.
Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки видають військовим частинам, підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери управління відповідних центральних органів виконавчої влади, спеціально уповноважені структурні підрозділи таких центральних органів виконавчої влади на підставі позитивного висновку експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання заявлених робіт.
4. Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки видається на безоплатній основі та діє безстроково.
5. Порядок видачі, відмови у видачі, припинення дії дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки визначає Кабінет Міністрів України.
6. Перелік робіт підвищеної небезпеки, визначених частиною першою цієї статті, визначає Кабінет Міністрів України.
7. Позитивний висновок експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання робіт підвищеної небезпеки надають суб'єкти господарювання, які акредитовані національним органом України з акредитації та відповідають вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України.
8. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви про одержання дозволу та позитивного висновку експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання заявлених робіт приймає рішення про видачу дозволу або про обґрунтовану відмову в його видачі із зазначенням підстав, визначених цією статтею.
У разі якщо в установлений законом строк роботодавцю не видано або не надіслано дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки або рішення про відмову в його видачі, через 10 робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки роботодавець має право на виконання заявлених робіт.
9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, приймає рішення про відмову у видачі дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки в разі:
1) неподання роботодавцем документів, необхідних для одержання дозволу, згідно із встановленим вичерпним переліком та/або їх оформлення з порушенням встановлених вимог;
2) виявлення в документах, поданих роботодавцем, недостовірних відомостей;
3) надання позитивного висновку експертизи щодо спроможності роботодавця забезпечити безпечне виконання заявлених робіт, який складено більш як за шість місяців до дня подання заяви на одержання дозволу, або такий висновок складено суб'єктом господарювання, який не акредитований національним органом України з акредитації та/або не відповідає вимогам, визначеним Кабінетом Міністрів України.
10. Дія дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки припиняється відповідно до вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», а також у разі наявності таких підстав:
1) настання нещасного випадку із смертельним або іншим тяжким наслідком групового нещасного випадку, якщо за результатами розслідування встановлено, що зазначена подія сталася внаслідок безпосереднього виконання робіт підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл;
2) документально підтвердженого факту створення перешкод державним інспекторам праці під час здійснення ними заходів державного контролю.
11. Про припинення дії дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки роботодавець повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав щодо припинення дії цього дозволу протягом п'яти днів з дня прийняття рішення органом, який видав такий дозвіл.
12. Під час провадження діяльності з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин у межах території виключної (морської) економічної зони України та на континентальному шельфі на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції», дозвіл, визначений цією статтею, надається інвестору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
13. У будь-якому випадку, визначеному частиною першою цієї статті, роботодавець несе відповідальність за безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі і зобов'язаний вживати заходів, визначених цим Законом, до максимально можливого зменшення професійних ризиків і впливу робочого середовища на безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі.
14. Декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі подається роботодавцем або уповноваженою ним особою, надсилається поштою або, за бажанням суб'єкта звернення, кур'єром за додаткову плату, до адміністратора центру надання адміністративних послуг (далі - державний адміністратор), у паперовій або електронній формі - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі (дозвільного органу).
15. Декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі реєструється дозвільним органом в Реєстрі декларацій відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі і на безоплатній основі протягом п'яти робочих днів з дня її надходження.
Датою надходження декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі вважається дата її реєстрації як вхідної кореспонденції державним адміністратором або дозвільним органом, а в разі надсилання рекомендованим листом - дата, зазначена на поштовому штемпелі підприємства зв'язку.
16. Державний адміністратор протягом одного робочого дня після надходження декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі передає її дозвільному органу.
17. Суб'єкт господарювання набуває право вчиняти дії щодо виконання робіт підвищеної небезпеки, визначені частиною першою цієї статті, з дня реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі відповідним дозвільним органом.
18. Перелік видів робіт підвищеної небезпеки, форму декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, порядок її подання та реєстрації визначає Кабінет Міністрів України.
19. Особи, які подали декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, несуть визначену законом відповідальність за достовірність даних, зазначених у поданій декларації.
20. Відмова в реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі не допускається.
21. У разі зміни відомостей або виявлення суб'єктом господарювання помилки в поданій декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі суб'єкт господарювання в порядку, визначеному частиною чотирнадцятою цієї статті для подання декларації, подає оновлену декларацію протягом семи робочих днів з дня настання таких змін або з дня подання декларації в разі виявлення помилки.
22. Реєстр декларацій відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі розміщується на офіційному вебсайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Стаття 12. Спеціальні умови використання робочого обладнання
1. Роботодавець повинен вживати необхідних заходів до забезпечення того, щоб робоче обладнання, надане працівникам, відповідало виду робіт, які виконуються, або було належним чином пристосоване для їх виконання та могло використовуватися працівниками без ризику для їхньої безпеки та здоров'я.
2. Під час вибору робочого обладнання роботодавець має брати до уваги конкретні умови праці та професійні ризики для безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, а також інші небезпеки, що виникають внаслідок використання наданого працівникам робочого обладнання.
3. Якщо неможливо повністю забезпечити використання робочого обладнання працівниками без ризику для їх безпеки та здоров'я, роботодавець вживає відповідних заходів до мінімізації таких ризиків.
4. Робоче обладнання підвищеної небезпеки може використовуватися за умови повідомлення про його використання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, а також проведення обов'язкових технічних оглядів відповідно до законодавства. Використання робочого обладнання підвищеної небезпеки без повідомлення про його використання та проведення обов'язкових технічних оглядів заборонено.
Реєстрацію робочого обладнання підвищеної небезпеки, призначеного виключно для військових цілей, здійснюють уповноважені структурні підрозділи військових формувань. Технічні огляди зазначеного обладнання проводяться в порядку, визначеному керівниками державних органів, у підпорядкуванні яких перебувають військові формування.
5. Повідомлення про використання робочого обладнання підвищеної небезпеки здійснюється безоплатно в електронній формі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
6. Роботодавець здійснює моніторинг, оцінювання технічного стану робочого обладнання та контроль за його безпечним використанням відповідно до вимог законодавства.
7. Перелік робочого обладнання підвищеної небезпеки, порядок проведення технічних оглядів робочого обладнання підвищеної небезпеки визначає Кабінет Міністрів України.
8. Обов'язкові технічні огляди робочого обладнання підвищеної небезпеки проводяться суб'єктами господарювання, які повинні бути акредитовані національним органом України з акредитації та відповідати вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України.
9. Мінімальні вимоги щодо безпеки та охорони здоров'я під час використання робочого обладнання працівниками на роботі встановлює Кабінет Міністрів України.
Стаття 13. Захист генетичного спадку
1. Захист генетичного спадку передбачає необхідність проведення аналізу наявності на/у робочих місцях / зонах факторів, які можуть спричинити негативні спадкові генетичні наслідки (у нащадків) або вплинути на репродуктивну функцію чоловіків і жінок, їх ідентифікацію, оцінювання професійних ризиків та визначення заходів щодо їх усунення або мінімізації.
2. Під час проведення роботодавцем оцінювання професійних ризиків повинна враховуватися вся наявна інформація про небезпечні та/або шкідливі професійні фактори, фактичні умови і характер роботи, взаємодія з іншими ризиками, рекомендації компетентних органів у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
3. Оцінювання професійних ризиків має визначати працівників, які зазнають впливу, а також тих, хто може потребувати окремих захисних заходів через особливу чутливість.
4. Оцінювання професійних ризиків проводиться повторно в разі змін в умовах праці, які можуть змінити ступінь їх впливу на працівників, за результатами спостереження за станом здоров'я працівників або відповідно до нових наукових досягнень у цій сфері.
5. Роботодавець забезпечує спостереження за станом здоров'я працівників, стосовно яких за результатами оцінювання професійних ризиків було виявлено ризики для генетичного спадку, зокрема шляхом проведення медичних оглядів.
6. За результатами медичного огляду лікар-профпатолог:
1) інформує працівника про результати огляду;
2) надає рекомендації щодо необхідності продовження спостереження за станом здоров'я та здійснення профілактично-оздоровчих заходів;
3) з урахуванням обмежень, пов'язаних із лікарською таємницею, інформує роботодавця про результати огляду з метою запобігання ризикам для здоров'я працівника та надає рекомендації щодо здійснення профілактично-оздоровчих заходів.
7. Перелік факторів з особливим впливом на здоров'я та генетичний спадок працівників визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Розділ III. Організація роботодавцем функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі
Стаття 14. Система управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі
1. Роботодавець організовує та забезпечує функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, яка базується на таких ієрархічних та послідовних принципах:
1) уникнення небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків;
2) оцінювання небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків, яких не можна уникнути;
3) усунення небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків у джерелах їх виникнення;
4) адаптація працівника до умов праці, зокрема під час облаштування робочого місця / зони, вибору методів праці та робочого обладнання, з метою полегшення монотонної роботи та роботи в ритмі, заданому обладнанням, та запобігання або зменшення впливу небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків на працівника, зокрема з урахуванням гендерних особливостей;
5) адаптація умов праці до технічного прогресу;
6) заміна небезпечного робочого обладнання, робочих процесів, небезпечних та/або шкідливих професійних факторів фізичної, хімічної, біологічної та іншої природи на безпечні або менш небезпечні;
7) розроблення політики запобігання професійним ризикам, що охоплює організацію роботи, умови праці, соціальні відносини та вплив факторів, пов'язаних із робочим середовищем;
8) надання заходам колективного захисту пріоритету перед заходами індивідуального захисту працівників;
9) забезпечення інформування працівників про умови праці, проведення навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та інструктажів.
2. Система управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі охоплює організаційну структуру, діяльність з управління професійними ризиками, обов'язки, процедури, процеси та ресурси, які спрямовані на створення безпечних умов праці для працівників на роботі та збереження їхнього здоров'я.
3. Примірне положення про функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Стаття 15. Уповноважені з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
1. З метою організації та забезпечення належного функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі роботодавці:
1) у яких кількість працівників перевищує 300 осіб або перевищує 50 осіб у разі виконання робіт підвищеної небезпеки, утворюють (визначають) один або декілька уповноважених структурних підрозділів з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
2) у яких кількість працівників перевищує 50 осіб або незалежно від кількості працівників у разі виконання робіт підвищеної небезпеки, визначають уповноважену особу з числа найманих працівників, на яку покладають обов'язки з організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, або утворюють уповноважений структурний підрозділ з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
2. Роботодавці одночасно з виконанням вимог, визначених у частині першій цієї статті, мають право додатково залучати для організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі суб'єктів господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
3. Роботодавці, у яких кількість працівників не перевищує 50 осіб, визначають уповноважену особу з числа найманих працівників, на яку покладають обов'язки з організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, та/або утворюють уповноважений структурний підрозділ з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, або залучають суб'єктів господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
4. Зазначені у частинах першій - третій цієї статті уповноважені структурні підрозділи, уповноважені особи з числа найманих працівників та залучені суб'єкти господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, повинні мати необхідну кваліфікацію і професійні якості, можливості та засоби, а також достатню кількість персоналу для того, щоб забезпечувати організацію функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі з урахуванням розміру підприємства, кількості працівників та ризиків, яких можуть зазнати працівники.
5. Примірне положення про уповноважений структурний підрозділ з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та уповноважену особу з числа найманих працівників, на яку покладено обов'язки з організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
6. Основними функціями уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі є:
1) організація, координація та моніторинг за станом ефективності функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі;
2) організація та участь в ідентифікації небезпек, аналізі та оцінюванні професійних ризиків, складання відповідних документів, звітів;
3) підготовка та надання роботодавцю пропозицій щодо заходів запобігання професійним ризикам та необхідних дій з метою підвищення їхньої ефективності;
4) консультування з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, застосування засобів індивідуального та колективного захисту;
5) контроль дотримання працівниками вимог нормативно-правових актів та актів роботодавця з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
6) організація спостереження за станом здоров'я працівників та проведення медичних оглядів;
7) організація спостереження за факторами робочого середовища, які можуть негативно вплинути на здоров'я працівників, зокрема за санітарним обладнанням, їдальнями та житловими приміщеннями, якщо вони надаються роботодавцем;
8) організація надання домедичної та невідкладної медичної допомоги;
9) участь у розслідуванні та аналізі нещасних випадків і професійних захворювань;
10) організація навчання, інформування та консультацій із працівниками та представниками працівників з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
11) консультування з питань планування та організації трудової діяльності, у тому числі з питань планування робочих місць / зон, вибору, використання та стану робочого обладнання, а також щодо використання речовин, які застосовуються під час роботи;
12) участь у розробленні заходів із вдосконалення методів роботи, а також у випробуванні та оцінюванні характеристик нового робочого обладнання, які стосуються безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
13) сприяння пристосуванню робочого середовища до потреб працівників;
14) сприяння здійсненню заходів із професійної реабілітації.
7. Під час виконання зазначених функцій уповноважені з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі незалежно від способу їх визначення та/або їх персонал повинні мати професійну незалежність від роботодавців, працівників та їхніх представників.
8. Вимоги до суб'єктів господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, їх працівників, працівників уповноважених структурних підрозділів та уповноважених осіб встановлює Кабінет Міністрів України.
9. Облік суб'єктів господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та відповідають встановленим вимогам, веде центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
10. У разі залучення суб'єкта господарювання, що надає послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, роботодавець надає такому суб'єктові господарювання інформацію, необхідну для організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, проведення ідентифікації небезпек, аналізу та оцінювання професійних ризиків на/у всіх робочих місцях / зонах і на всіх етапах діяльності роботодавця.
11. Залучення роботодавцем суб'єкта господарювання, що надає послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, не звільняє роботодавця від відповідальності за порушення законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі та завдану внаслідок таких порушень шкоду життю і здоров'ю працівників.
12. Відповідальність суб'єкта господарювання, що надає послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, за неналежне надання послуг визначається договором про надання таких послуг та забезпечується, зокрема, шляхом укладення договору страхування відповідальності за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України «Про страхування».
Стаття 16. Управління професійними ризиками
1. До елементів управління професійними ризиками належить:
1) ідентифікація небезпек, зокрема шляхом проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці;
2) проведення аналізу: оцінювання всіх ідентифікованих професійних ризиків, визначення їхнього ступеня та розподіл за рівнями небезпеки, визначення груп працівників, що підпадають під вплив таких ризиків, як для робочої зони в цілому, так і окремих робочих місць;
3) планування здійснення роботодавцем заходів, спрямованих на зниження професійних ризиків до прийнятного рівня;
4) впровадження запланованих заходів;
5) нагляд, періодичний аналіз та контроль.
2. Під час планування заходів, спрямованих на зниження професійних ризиків, використовуються, але не виключно, такі методи (від найбільш до найменш ефективного):
1) уникнення професійних ризиків - застосування заходів, що виключають можливість реалізації виявлених професійних ризиків;
2) оцінювання професійних ризиків, яких не можна уникнути;
3) запобігання виявленим професійним ризикам у джерелах їх виникнення, зокрема, шляхом:
а) вжиття заходів, спрямованих на усунення та/або зменшення ступеня ризику шляхом заміни небезпечних робочих процесів та обладнання, небезпечних та/або шкідливих професійних факторів фізичної, хімічної, біологічної та іншої природи на безпечні або менш небезпечні;
б) вжиття інженерних (технічних) заходів, спрямованих на ізоляцію джерел небезпеки, встановлення систем захисту та блокування, засобів колективного захисту працівників;
в) вжиття адміністративних заходів, які передбачають врахування можливості кожного працівника виконувати доручену йому роботу з огляду на безпеку та охорону здоров'я, організацію та забезпечення проходження працівниками обов'язкових медичних оглядів, навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та належних інструктажів, інформування працівників та їхніх представників про професійні ризики і проведення консультацій з ними щодо них;
г) застосування засобів індивідуального захисту в разі неможливості уникнути або запобігти професійним ризикам у визначені способи або на додачу до них.
3. Під час планування та впровадження заходів, спрямованих на зниження професійних ризиків, необхідно прагнути до досягнення мінімально можливого рівня професійного ризику.
4. Управління професійними ризиками здійснюється з урахуванням методичних рекомендацій, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Стаття 17. Засоби колективного та індивідуального захисту
1. Роботодавець визначає необхідність застосування засобів колективного захисту працівників на/у робочих місцях / зонах, враховуючи небезпечні та/або шкідливі професійні фактори, впливу яких працівники зазнають або можуть зазнати, засоби праці, що використовуються, та результати оцінювання ризиків.
2. У разі неможливості уникнути або запобігти професійним ризикам для життя і здоров'я працівників засобами колективного захисту чи іншими запобіжними заходами або якщо технологічно неможливо забезпечити належний рівень захисту засобами колективного захисту, роботодавець зобов'язаний забезпечити працівників засобами індивідуального захисту.
3. Засоби індивідуального захисту, які надаються працівникові, мають враховувати оцінювання професійних ризиків та можливий вплив небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і відповідати встановленим вимогам, зокрема щодо належного рівня захисту.
4. Засоби індивідуального захисту повинні використовуватися за призначенням та відповідати вимогам технічного регламенту.
5. Мінімальні вимоги до безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі під час використання працівниками засобів індивідуального захисту визначає Кабінет Міністрів України.
6. Забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту, здійснення заходів із виробничої санітарії та гігієни (зокрема забезпечення мийними, знезаражувальними, дезінфікуючими засобами) виконується за рахунок загальновиробничих витрат роботодавця. Обсяг таких витрат має відповідати потребі в таких засобах, визначеній роботодавцем з урахуванням положень нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, колективних договорів та угод, і не може бути обмежений.
Стаття 18. Аудит системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі
1. Аудит системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі здійснюється з метою оцінювання ефективності її функціонування.
2. Аудит системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі може бути проведений роботодавцем або незалежною від роботодавця компетентною організацією.
3. Аудит системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі проводиться компетентними працівниками, визначеними роботодавцем за його рішенням.
Методичні рекомендації щодо проведення роботодавцем аудиту системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
4. Роботодавці, які виконують роботи підвищеної небезпеки, зобов'язані регулярно, але не менше одного разу на п'ять років, забезпечити проведення аудиту системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі незалежною від роботодавця компетентною організацією та надавати висновки і рекомендації за результатами такого аудиту на вимогу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, протягом 10 робочих днів.
Аудит системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі проводиться незалежною від роботодавця компетентною організацією на підставі договору з суб'єктами господарювання, що надають послуги з аудиту системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі та відповідають вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
5. Висновки та рекомендації, надані за результатами проведення аудиту системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, роботодавець доводить до відома працівників, представників працівників, уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі шляхом розміщення на своєму офіційному вебсайті або в інший доступний спосіб, визначений роботодавцем.
Стаття 19. Спостереження за станом здоров'я та медичні огляди працівників
1. Роботодавець забезпечує проведення спостереження за станом здоров'я працівників та розроблення заходів, спрямованих на запобігання професійним ризикам та їхнього впливу на здоров'я працівників.
2. Таке спостереження за вибором роботодавця проводиться:
1) лікарем-спеціалістом з числа найманих працівників роботодавця, який має сертифікат за спеціальністю «професійна патологія»; або
2) закладом охорони здоров'я з надання первинної медичної допомоги та фізичною особою - підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження відповідного виду господарської діяльності в установленому законом порядку. Первинну медичну допомогу надають лікарі загальної практики - сімейні лікарі, лікарі інших спеціальностей, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, та інші медичні працівники, які працюють під їхнім керівництвом; або
3) закладом охорони здоров'я з надання спеціалізованої медичної допомоги та лікарем, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець. Лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров'я, в якому надається така допомога, або лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа - підприємець, які отримали підготовку за відповідною спеціальністю (крім спеціальності «загальна практика - сімейна медицина»); або
4) медико-санітарними частинами, зокрема спеціалізованими.
3. Лікарі - спеціалісти медико-санітарних частин, зокрема спеціалізованих, зазначені у частині другій цієї статті, повинні мати доступ до інформації про професійні ризики та іншої інформації, що стосується забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
4. З метою запобігання можливим негативним наслідкам впливу професійних факторів на здоров'я осіб, з якими роботодавець має намір укласти трудовий договір, роботодавець зобов'язаний попередити їх про професійні ризики та можливий негативний вплив на здоров'я, забезпечити проведення попереднього профілактичного медичного огляду з метою визначення стану здоров'я працівника і реєстрації вихідних об'єктивних показників здоров'я та можливості виконання без погіршення стану здоров'я професійних обов'язків в умовах дії конкретних небезпечних та/або шкідливих факторів робочого середовища і трудового процесу.
5. Підтвердженням проходження медичного огляду є медичний висновок, який містить інформацію про те, чи є особа за станом здоров'я придатною до виконання такої роботи, та не може містити медичні дані чи іншу інформацію, яка є конфіденційною. Також медичний висновок може містити рекомендації та/або застереження для особи щодо того, чи безпечно виконувати трудові обов'язки, які їй пропонуються, та щодо заходів, яких слід ужити для забезпечення її безпеки та здоров'я.
6. У разі якщо особа, з якою роботодавець має намір укласти трудовий договір, відмовилася від проходження попереднього медичного огляду або за результатами такого огляду встановлено непридатність особи до виконання трудових обов'язків, роботодавець має право відмовитися від укладення з нею трудового договору. Така відмова не може вважатися дискримінацією за станом здоров'я.
7. Роботодавець з урахуванням результатів аналізу професійних ризиків, умов праці, пропозицій представників працівників, а також враховуючи положення трудових і колективних договорів та норм законодавства щодо категорій працівників, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, визначає перелік працівників, які підлягають обов'язковим медичним оглядам, та графік проходження обов'язкових медичних оглядів працівників, з яким ознайомлює працівників, та забезпечує контроль за його дотриманням працівниками.
8. Роботодавець зобов'язаний забезпечити проведення медичних оглядів:
1) працівників, які не досягли 21-річного віку, - під час укладання трудового договору і щороку до досягнення ними 21-річного віку;
2) працівників, робочі місця / зони та умови праці яких містять шкідливі професійні фактори, - під час укладання трудового договору і періодично за затвердженим роботодавцем графіком проходження обов'язкових медичних оглядів працівників;
3) нічних працівників - до укладення трудового договору і періодично за затвердженим роботодавцем графіком проходження обов'язкових медичних оглядів працівників;
4) працівників, які відчули погіршення стану здоров'я внаслідок впливу умов праці та звернулися у зв'язку з цим до роботодавця, - у разі звернення працівника до роботодавця;
5) працівників, стан здоров'я яких створює небезпеку або завдає шкоди їхньому здоров'ю чи здоров'ю інших працівників, - за рішенням роботодавця.
9. Роботодавець за рахунок власних коштів організовує та забезпечує проходження медичних оглядів працівників у робочий час із збереженням оплати праці згідно з умовами трудового договору. Роботодавець повинен ознайомити працівника із змістом медичного висновку про проходження медичного огляду під підпис.
10. У разі непроходження працівником із незалежних від нього причин медичного огляду у встановлений роботодавцем час працівник має право відмовитися від виконання трудових обов'язків через можливу небезпеку для його здоров'я до проходження ним медичного огляду в узгоджений із роботодавцем робочий час.
11. Працівник, який відмовився від проходження медичного огляду у встановлений роботодавцем час, може бути відсторонений від виконання трудових обов'язків без виплати заробітної плати до проходження ним медичного огляду в узгоджений із роботодавцем час, який не повинен виходити за межі робочого часу, визначеного у встановленому порядку для відстороненого працівника.
12. Висновки та рекомендації за результатами медичних оглядів є обов'язковими для роботодавця.
13. Якщо відповідно до медичного висновку за результатами медичного огляду продовження виконання працівником роботи, визначеної його трудовим договором, є неможливим через загрозу подальшого погіршення здоров'я внаслідок впливу умов праці, роботодавець надає працівникові іншу оплачувану роботу на період та з оплатою праці, визначеними трудовим та/або колективним договором, але не нижче ніж у розмірі середньомісячної заробітної плати такого працівника за попередньою роботою на період не менше ніж два місяці.
14. У разі неможливості надання працівникові іншої оплачуваної роботи відповідно до частини тринадцятої цієї статті трудовий договір може бути розірвано з ініціативи роботодавця без повідомлення про його розірвання з виплатою грошової компенсації в розмірі, визначеному трудовим та/або колективним договором, але не менше трьох середньомісячних заробітних плат такого працівника.
15. Порядок проведення медичних оглядів, контролю за якістю їх проведення та форму медичного висновку про проходження медичного огляду визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
16. Законодавством може бути передбачено додаткові умови та вимоги щодо проведення медичних оглядів окремих категорій працівників з урахуванням професійних ризиків та умов праці.
Стаття 20. Підготовка працівників
1. Роботодавець зобов'язаний забезпечити проходження всіма працівниками підготовки з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, зокрема шляхом проведення відповідного навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, інструктажів та надання працівникам інформації, що стосується їхніх робочих місць / зон, безпечного виконання роботи, професійних ризиків, під які вони підпадають чи можуть підпадати, а також запобіжних та захисних заходів:
1) під час прийняття працівника на роботу;
2) у разі переведення працівника на іншу роботу чи зміни робочого завдання, що призводить до змін у будь-яких основних засобах праці;
3) у разі впровадження нового робочого обладнання чи його заміни;
4) у разі впровадження будь-якої нової технології.
Цей перелік не є вичерпним.
Така підготовка має адаптуватися з урахуванням нових або змінених професійних ризиків та за необхідності проводитися повторно.
2. Роботодавець також повинен забезпечити:
1) фактичне отримання працівниками іншого роботодавця, які виконують роботу в його робочих зонах, відповідних інструкцій стосовно професійних ризиків для безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі під час виконання роботи в його робочих зонах, а також стосовно запобіжних та захисних заходів, які мають бути застосовані;
2) відповідне навчання представників працівників для виконання ними своїх функцій;
3) навчання достатньої кількості працівників з урахуванням розміру підприємства, установи, організації, професійних ризиків, кількості працівників, відповідальних за здійснення заходів із надання домедичної допомоги, пожежогасіння та евакуації працівників, а також забезпечення їх відповідними матеріалами;
4) контроль за відповідним рівнем підготовки з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі осіб, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами з використанням засобів праці, робочого обладнання, наданих роботодавцем, та/або в робочих зонах роботодавця.
3. Обов'язковому навчанню та перевірці знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі підлягають такі категорії:
1) працівники, які залучені до організації та/або виконують роботи підвищеної небезпеки;
2) працівники, які виконують функції уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
3) керівні працівники, які безпосередньо організовують роботу з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Роботодавець може самостійно встановлювати додаткові категорії працівників, які повинні проходити обов'язкове навчання та перевірку знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Обов'язкове навчання та перевірка знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі здійснюються роботодавцями або суб'єктами господарювання, які повинні відповідати вимогам, встановленим Кабінетом Міністрів України.
4. Порядок проведення обов'язкового навчання та перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі визначає Кабінет Міністрів України.
5. Підготовка з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі проводиться за рахунок коштів роботодавця в робочий час із збереженням у період підготовки оплати праці відповідно до умов трудового договору.
6. Періодичність проведення інструктажів та/або навчання працівників з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі роботодавець визначає самостійно з урахуванням забезпечення належної підготовки працівників.
Мінімальні вимоги до проведення інструктажів із працівниками (особами), які залучені до організації та/або виконують роботи підвищеної небезпеки, встановлює Кабінет Міністрів України.
7. У разі непроходження працівником інструктажу та/або навчання і перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі у встановлений роботодавцем час із незалежних від працівника причин працівник має право без будь-яких негативних наслідків для себе відмовитися від виконання трудових обов'язків до проведення такого інструктажу та/або навчання.
8. Роботодавець має право відсторонити від виконання трудових обов'язків працівника, який у встановлений роботодавцем час відмовився пройти інструктаж та/або навчання і перевірку знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, без виплати заробітної плати до проходження такого інструктажу та/або навчання.
9. У разі незадовільних результатів перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі працівник протягом одного місяця повинен пройти повторне навчання і повторну перевірку знань. У разі отримання незадовільних результатів перевірки знань з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі після повторного навчання роботодавець має право розірвати трудовий договір із таким працівником з ініціативи роботодавця відповідно до законодавства.
Стаття 21. Інформування працівників
1. Роботодавець зобов'язаний забезпечити працівників, а також представників працівників актуальною інформацією про:
1) професійні ризики, а також про запобіжні та захисні заходи та способи їх вживання як у ставленні до виконуваної роботи, так і у ставленні до робочого середовища;
2) заходи та інструкції на випадок серйозної та прямої загрози;
3) заходи з надання домедичної допомоги, пожежогасіння та евакуації працівників і дій під час аварій, а також про працівників і служби, які відповідають за їх запровадження.
Зазначена інформація надається працівникам до початку виконання робіт.
2. Роботодавець також забезпечує інформування з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі:
1) працівників іншого роботодавця в разі виконання ними роботи в робочій зоні цього роботодавця;
2) осіб, які виконують роботи за цивільно-правовими договорами з використанням засобів праці, робочого обладнання роботодавця та/або в його робочій зоні;
3) визначених у встановленому порядку представників працівників.
3. Роботодавець інформує працівників про обов'язки у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі з таких питань:
1) оцінювання факторів ризику для безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
2) заходи забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, що вже запроваджені або будуть запроваджені;
3) засоби колективного та індивідуального захисту, які мають використовуватися;
4) нещасні випадки (зокрема із смертельними наслідками), що призвели до тимчасової втрати працездатності тривалістю понад три робочі дні або є прикладом особливо серйозної ситуації з точки зору безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, та професійні захворювання.
4. Роботодавець забезпечує інформування уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та представників працівників про:
1) фактори, щодо яких існують підозри чи фактичні дані про їхній вплив на безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі;
2) оцінювання факторів ризику для безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі для особливих груп працівників;
3) призначення працівників, відповідальних за здійснення заходів із надання домедичної допомоги, пожежогасіння та евакуації працівників і дій під час аварій.
5. Роботодавець забезпечує інформування уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та представників працівників про допуск до роботи працівників, які не досягли 18-річного віку, працівників з інвалідністю або хронічними захворюваннями, а також про вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, або працівниць, які годують грудьми.
6. Періодичність надання працівникам інформації з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі роботодавець визначає самостійно з урахуванням необхідності забезпечення належної поінформованості працівників, зокрема до початку виконання ними роботи, а також регулярного оновлення такої інформації, коли це обумовлюється обставинами, що змінюються.
Стаття 22. Надання домедичної допомоги, пожежогасіння, ліквідація аварій та евакуація працівників
1. З урахуванням, але не виключно, характеру своєї діяльності, наявних специфічних небезпек, потреб осіб з інвалідністю (зокрема з порушеннями зору, слуху, опорно-рухового апарату, психічними та інтелектуальними порушеннями та з різними комбінаціями порушень), кількості працівників та розмірів робочих зон, можливої присутності в них сторонніх осіб, яким може загрожувати небезпека, роботодавець забезпечує організацію відповідних заходів щодо:
1) евакуації працівників та осіб, яким загрожує небезпека;
2) надання домедичної допомоги;
3) пожежогасіння та ліквідації наслідків аварій;
4) інформування та взаємодії із зовнішніми службами, зокрема екстреної медичної допомоги, аварійно-рятувальними формуваннями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
2. Для здійснення заходів, визначених частиною першою цієї статті, роботодавець призначає відповідальних працівників та організовує проходження ними відповідного навчання, підготовки та підвищення кваліфікації в установленому законодавством порядку.
3. Кількість відповідальних працівників, обладнання, передбаченого для виконання завдань, визначених у частині першій цієї статті (зокрема евакуації працівників та осіб, яким загрожує небезпека, пожежогасіння та ліквідації наслідків аварій), що є в їх розпорядженні, роботодавець визначає з урахуванням вимог законодавства, масштабів відповідних робочих зон, підприємства (виробництва) та/або наявних специфічних небезпек.
4. У разі виникнення надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю працівників, роботодавець зобов'язаний:
1) у найкоротший строк поінформувати працівників, яким загрожує або може загрожувати небезпека, про заходи, яких необхідно вжити для їх захисту;
2) забезпечити евакуацію працівників та осіб, яким загрожує небезпека;
3) забезпечити надання домедичної допомоги;
4) надати працівникам можливість зупинити роботу, залишити робоче місце/зону і перейти до безпечного місця;
5) забезпечити пожежогасіння та ліквідацію наслідків аварій;
6) у разі необхідності залучити зовнішні служби, зокрема екстреної медичної допомоги, аварійно-рятувальні формування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;
7) забезпечити здійснення заходів, передбачених планами реагування на надзвичайні ситуації об'єкта чи інструкціями щодо дій персоналу в разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, чи планами локалізації аварій та ліквідації наслідків аварій.
5. Роботодавцю заборонено надавати працівникам вказівки про відновлення виконання трудових обов'язків під час існування небезпеки, у зв'язку з якою можуть постраждати працівники або інші особи, за винятком належним чином обґрунтованих ситуацій, пов'язаних із запобіганням розповсюдженню аварії чи небезпеки та рятуванням життя працівників та/або третіх осіб.
6. Працівники, які в разі серйозної, безпосередньої та неминучої небезпеки залишили небезпечні робочі місця / зони, не несуть відповідальності за такі дії. У подальшому факт наявності такої небезпеки за необхідності підтверджується комісією, яка утворюється роботодавцем із обов'язковим залученням представників працівників та уповноваженого з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі. До участі в роботі комісії також запрошується представник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
7. Роботодавці повинні забезпечити, щоб всі працівники в разі серйозної загрози, що насувається, для їх безпеки та/або безпеки інших людей, а також у разі неможливості встановлення негайного контакту з безпосереднім керівником, відповідальним за вжиття відповідних заходів реагування, могли зробити відповідні кроки з урахуванням їх знань і наявних в їх розпорядженні технічних засобів з метою уникнення наслідків такої загрози.
Працівники не несуть відповідальності за такі дії, якщо тільки вони не діяли необачно або з їх боку не була допущена недбалість.
Стаття 23. Консультації з працівниками та залучення працівників до питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
1. Роботодавці повинні проводити консультації з працівниками та/або представниками працівників, забезпечувати можливість надання ними пропозицій та участі в обговореннях усіх питань, пов'язаних із безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі.
2. Працівники або представники працівників повинні мати змогу пропорційно брати участь в усіх заходах з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі або з ними заздалегідь і в належний час роботодавець повинен проводити консультації щодо:
1) будь-якого заходу, який може мати істотний вплив на безпеку та охорону здоров'я відповідних працівників;
2) визначення уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, організації їх діяльності, а також відповідальних працівників з організації надання домедичної допомоги, ліквідації аварії та евакуації;
3) оцінювання професійних ризиків для безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
4) запобіжних та захисних заходів, які мають бути запроваджені;
5) засобів колективного та індивідуального захисту, які необхідно використовувати;
6) нещасних випадків, що призвели до тимчасової втрати працездатності тривалістю понад три робочі дні, професійних захворювань, а також інформування про них відповідно до законодавства;
7) організації інформування працівників та представників працівників;
8) планування та організації підготовки працівників та представників працівників у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Такі консультації проводяться в порядку, визначеному колективним договором.
3. Представники працівників мають право звертатися до роботодавця із пропозиціями щодо вжиття відповідних заходів з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та надавати йому з цією метою пропозиції щодо зменшення загроз та/або усунення джерел небезпеки.
4. Роботодавцю заборонено ставити працівників або представників працівників у несприятливе становище чи чинити на них тиск через їх дії, пов'язані з виконанням функцій, визначених у цій статті.
5. Роботодавець повинен забезпечувати представникам працівників достатньо вільного часу без втрати оплати праці та забезпечувати їх необхідними засобами для реалізації їх прав та обов'язків з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
6. Працівники та/або представники працівників мають право подавати до компетентних органів скарги щодо незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці на належному рівні.
7. Представники працівників мають право надавати свої коментарі під час заходів державного контролю.
8. Для реалізації норм цієї статті, а також визначення та впровадження заходів щодо покращення умов праці, вирішення спірних питань у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі може утворюватися комісія з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Формування зазначеної комісії в разі її утворення має здійснюватися на паритетних засадах із залученням представників працівників та уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Розділ IV. Права та обов'язки роботодавців і працівників
Стаття 24. Права роботодавців
1. Роботодавці мають право:
1) вимагати від працівників відповідно до пройденого ними навчання та наданих роботодавцем інструкцій дбати про особисту безпеку та здоров'я, а також про безпеку та здоров'я інших осіб під час виконання трудових обов'язків та/або перебування на/у робочих місцях / зонах;
2) під час виконання працівниками трудових обов'язків контролювати їх безпеку, дотримання вимог, правил, рекомендацій та інструкцій з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, зокрема якщо це зумовлено необхідністю забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, застосовувати технічні засоби з обов'язковим інформуванням працівників про це до початку їх застосування. Під час здійснення такого контролю не допускаються дії, що принижують честь і гідність або порушують інші права працівників;
3) вимагати від працівників знати та виконувати вимоги нормативно-правових актів та актів роботодавця з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, використовувати робоче обладнання за призначенням, дотримуватися правил користування засобами колективного та індивідуального захисту, що безпосередньо стосуються виконуваної ними роботи;
4) вимагати від працівників проходження в установленому законодавством порядку медичних оглядів та навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
5) залучати суб'єктів господарювання, що надають послуги з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, до організації функціонування системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, проведення аудиту системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, проведення атестації робочих місць / зон за умовами праці, навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, розроблення та оцінювання ефективності заходів щодо усунення та мінімізації професійних ризиків, проведення технічних оглядів робочого обладнання та надання інших послуг у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
Стаття 25. Обов'язки роботодавців
1. З метою забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі в усіх аспектах, що стосуються роботи, роботодавці зобов'язані:
1) організовувати та здійснювати заходи з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі відповідно до принципів запобігання, визначених частиною першою статті 14 цього Закону, і коригувати ці заходи з урахуванням обставин, що змінюються;
2) визначати засоби та заходи щодо запобігання та захисту працівників від небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків;
3) проводити аналіз, оцінювання та управління професійними ризиками, вести облік професійних факторів і професійних ризиків;
4) страхувати відповідно до законодавства відповідальність за шкоду життю, здоров'ю та працездатності працівника, завдану внаслідок виконання ним трудових обов'язків (роботи);
5) фінансувати заходи з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі у необхідних для цього обсягах;
6) визначати відповідно до вимог цього Закону уповноваженого з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
7) організовувати систему управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі, а також здійснювати контроль за її функціонуванням;
8) проводити моніторинг за технічним станом робочого обладнання, підтримувати його в належних умовах та проводити технічні огляди робочого обладнання відповідно до порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України;
9) у разі виконання трудових обов'язків на/у одному робочому місці / робочій зоні працівниками різних роботодавців співпрацювати між собою з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, координувати свої дії з метою запобігання та захисту працівників від небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і професійних ризиків, інформувати один одного та своїх працівників або їх представників про ці небезпечні та/або шкідливі професійні фактори і професійні ризики, а також про запобіжні та захисні заходи, які мають бути запроваджені чи вже запроваджені;
10) проводити атестацію робочих місць / зон за умовами праці відповідно до вимог законодавства;
11) залучати працівників до консультацій та прийняття рішень з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
12) під час планування змін в організації праці проводити з працівниками та/або їх представниками консультації з питань вибору робочого обладнання, умов праці, впливу робочого середовища на/у робочому місці / робочій зоні на безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі;
13) під час проектування робочих місць / зон, робочого обладнання, організації праці та робочих процесів, використання або виробництва речовин здійснювати адаптацію до технічного прогресу та нових форм організації праці шляхом постійного контролю та застосування технологічних досягнень і наукових відкриттів з метою підвищення і збереження рівня безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
14) організовувати за власні кошти проходження працівниками навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі в робочий час із збереженням заробітної плати;
15) допускати до виконання робіт працівників, які пройшли відповідне навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та/або інструктажі;
16) організовувати за рахунок власних коштів проходження працівниками медичних оглядів у робочий час із збереженням заробітної плати, забезпечувати виконання рекомендацій за результатами медичних оглядів;
17) враховувати стан здоров'я кожного працівника, зокрема осіб з інвалідністю, вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які годують грудьми;
18) інформувати працівників та їх представників про:
професійні ризики та запобіжні заходи, які вживаються роботодавцем для їх усунення, мінімізації чи захисту від них;
заходи, що необхідно здійснювати для надання домедичної допомоги, пожежогасіння та евакуації працівників;
19) організовувати проведення з працівниками належних інструктажів, ознайомлення працівників з інструкціями щодо безпечного використання робочого обладнання;
20) в установлених цим Законом випадках одержувати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та надавати для реєстрації декларацію відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі;
21) вести облік інцидентів, нещасних випадків, професійних захворювань працівників;
22) повідомляти центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, про нещасні випадки та професійні захворювання працівників;
23) розслідувати нещасні випадки та професійні захворювання на виробництві;
24) складати та виконувати загальний план запобігання професійним ризикам.
2. Зазначені в частині першій цієї статті обов'язки не є вичерпними. Інші обов'язки роботодавця визначаються законодавством про працю або виникають в результаті визначених цим Законом прав працівників.
3. Залучення роботодавцем сторонніх осіб та суб'єктів господарювання для забезпечення виконання зобов'язань і завдань у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі не звільняє його від відповідальності за забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі в усіх аспектах, що стосуються роботи.
4. Фінансування витрат на безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, пов'язаних із виконанням обов'язків роботодавця, здійснюється за рахунок коштів роботодавця.
5. Обсяг витрат роботодавця на безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі має забезпечувати та бути достатнім для виконання всіх зобов'язань, визначених цим Законом, законодавством, колективними договорами (угодами), та завдань, пов'язаних із забезпеченням безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, і нічим не може бути обмежений.
Стаття 26. Права працівників
1. Кожний працівник має право на:
1) створення роботодавцем безпечних умов праці, зокрема шляхом безоплатного забезпечення роботодавцем працівника на роботі засобами колективного та/або індивідуального захисту;
2) відсутність обов'язку нести будь-які фінансові витрати, пов'язані з безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі;
3) отримання від роботодавця інформації про професійні ризики, на які він наражається або може наражатися під час виконання роботи, а також про запобіжні заходи, вжиті для забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
4) належне навчання та інформування (у доступних форматах для осіб з інвалідністю з порушеннями зору та слуху) з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі з урахуванням характеру його роботи та професійних ризиків, на які він наражається або може наражатися;
5) відмову від виконання трудових обов'язків у разі наявності загрози його життю і здоров'ю;
6) відшкодування відповідно до законодавства шкоди та збитків, заподіяних здоров'ю працівника внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці;
7) консультації під час прийняття роботодавцем рішень, пов'язаних з його безпекою та здоров'ям;
8) подання до компетентних органів скарг щодо незабезпечення роботодавцем безпечних умов праці на належному рівні, а також надання коментарів під час заходів державного контролю;
9) проходження належного відповідно до законодавства медичного обстеження з метою оцінювання своєї фізичної та психологічної підготовленості до роботи, а також наслідків, що спричиняють робота та умови, в яких вона виконується, для його здоров'я;
10) відсутність будь-яких негативних наслідків для себе, а також на захист від таких наслідків у разі залишення свого робочого місця / зони у випадку серйозної, неминучої та невідворотної загрози або вжиття відповідно до рівня знань і наявних технічних засобів належних заходів до уникнення наслідків серйозної та прямої загрози для власної безпеки та/або безпеки інших осіб, якщо не вдалося зв'язатися із безпосереднім керівником;
11) захист від утисків або дисциплінарних заходів за повідомлення про нещасний випадок, професійне захворювання, небезпечну подію, нещасний випадок або підозру на професійне захворювання.
2. Зазначені у частині першій цієї статті права не є вичерпними. Інші права працівників виникають в результаті визначених цим Законом обов'язків роботодавця.
Стаття 27. Обов'язки працівників
1. Кожний працівник з урахуванням власного досвіду та відповідно до отриманих від роботодавця інструкцій, результатів навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі зобов'язаний дбати про власну безпеку та здоров'я, а також про безпеку та здоров'я інших осіб, на яких впливають його дії або бездіяльність.
2. З цією метою працівник зобов'язаний:
1) дотримуватися наданих роботодавцем інструкцій і вказівок;
2) проходити відповідно до встановлених законодавством та роботодавцем вимог навчання з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
3) правильно і за призначенням використовувати робоче обладнання, небезпечні речовини, транспортні та інші засоби праці;
4) правильно використовувати надані йому в розпорядження засоби індивідуального захисту та після використання повертати їх на передбачене для цього місце;
5) не допускати несанкціонованого відключення, зміни або вилучення захисних пристроїв, встановлених на робочому обладнанні, на/у робочих місцях / зонах, спорудах, та правильно використовувати такі пристрої безпеки;
6) негайно інформувати роботодавця та/або відповідальних посадових осіб, та/або уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі про будь-яку робочу ситуацію, щодо якої він має достатні підстави вважати, що остання становить або може становити серйозну загрозу для безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, а також про будь-які недоліки у системах захисту;
7) співпрацювати з роботодавцем та/або уповноваженими з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі протягом часу, необхідного для виконання всіх завдань та/або дотримання всіх вимог, передбачених компетентними органами для забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
8) співпрацювати в межах своєї компетенції з роботодавцем та/або уповноваженими з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі протягом часу, необхідного роботодавцю для забезпечення безпечних умов праці та робочого середовища і усунення загроз для безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;
9) проходити у визначений роботодавцем час медичний огляд та виконувати рекомендації, визначені у медичних висновках;
10) за наявності документально оформленої вимоги роботодавця, державного інспектора праці, уповноваженого з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі пройти медичний огляд у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
3. Обов'язки працівника, визначені частиною другою цієї статті, не є вичерпними. Інші обов'язки працівника виникають з урахуванням правил, рекомендацій, інструкцій, спрямованих на забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, встановлених відповідно до законодавства про працю, або інших визначених цим Законом прав роботодавців.
4. Наявність у працівника обов'язків у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі та/або їх невиконання працівником не може бути підставою для невиконання роботодавцем своїх обов'язків.
Розділ V. Безпека та охорона здоров'я окремих категорій працівників
Стаття 28. Безпека та охорона здоров'я вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які годують грудьми
1. Роботодавцям заборонено використовувати працю вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які годують грудьми, визначену органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, такою, що завдає шкоди їхньому здоров'ю або становить значний професійний ризик для їхнього здоров'я та/або здоров'я дитини таких працівниць.
2. Перелік небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і умов праці, що можуть завдати шкоди здоров'ю вагітних працівниць, їхньому плоду, працівниць, які нещодавно народили, працівниць, які годують грудьми, та/або їхнім дітям, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, з урахуванням консультацій з організаціями роботодавців та працівників.
3. З урахуванням переліку, визначеного частиною другою цієї статті, роботодавець повинен:
1) самостійно або за допомогою уповноважених з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі проводити оцінювання професійних ризиків для безпеки та здоров'я таких працівниць, а також можливий вплив на вагітність, плід, годування грудьми дітей таких працівниць, на безпеку та здоров'я їхніх дітей;
2) інформувати таких працівниць про результати зазначеного у пункті 1 цієї частини оцінювання професійних ризиків та про всі заходи, яких буде вжито для безпеки їх праці та здоров'я;
3) вживати заходів щодо недопущення завдання шкоди здоров'ю таких працівниць та негативного впливу на вагітність або на годування грудьми шляхом тимчасового пристосування умов праці, режимів і графіків роботи, регулювання тривалості їх робочого дня, а також запобігання виникненню професійних ризиків, яким вони піддаються.
4. Якщо технічно та/або об'єктивно неможливо змінити умови праці та/або тривалість робочого дня вагітних працівниць або працівниць, які годують грудьми, або це не може вмотивовано вимагатися з урахуванням належно обґрунтованих роботодавцем причин, роботодавець повинен вжити заходів щодо надання таким працівницям іншої роботи відповідно до медичного висновку.
5. Якщо надання іншої роботи відповідно до частини четвертої цієї статті технічно та/або об'єктивно неможливе або це не може вмотивовано вимагатися з урахуванням належно обґрунтованих роботодавцем причин, вагітній працівниці надається відпустка із збереженням середньої заробітної плати необхідної тривалості відповідно до медичного висновку.
6. Перелік небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і умов праці, за наявності яких забороняється застосування праці жінок, вагітних працівниць, працівниць, які нещодавно народили, та працівниць, які годують грудьми, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
7. Роботодавець повинен забезпечити вагітним працівницям право на достатній вільний від роботи час із збереженням заробітної плати, необхідний для проходження допологових обстежень, за умови надання медичного висновку, який підтверджує, що такі обстеження можуть проводитися лише протягом робочого часу.
Стаття 29. Безпека та охорона здоров'я працівників на роботі, які не досягли 18-річного віку
1. Роботодавець повинен забезпечувати безпеку, здоров'я та такі умови праці для осіб, які не досягли 18-річного віку, що відповідають їхньому віку та рівню фізичного і психофізіологічного розвитку, освіти та навчання, зокрема запобігаючи будь-яким професійним ризикам, що виникають внаслідок їхнього недостатнього досвіду чи неусвідомлення наявних або потенційних ризиків.
2. До початку роботи та в разі зміни умов праці, які можуть вплинути на безпеку та здоров'я осіб, які не досягли 18-річного віку, роботодавець повинен проводити оцінювання професійних ризиків, особливу увагу приділяючи:
1) плануванню та організації робочого місця/зони;
2) організації праці, робочих процесів;
3) характеру, ступеню і тривалості впливу небезпечних та/або шкідливих фізичних, хімічних, біологічних та інших факторів робочого середовища;
4) вибору робочого обладнання, матеріалів і речовин, машин, приладів та методів їх використання;
5) навчанню та рівню підготовки, отриманому особою, яка не досягла 18-річного віку.
3. Роботодавець інформує осіб, які не досягли 18-річного віку, та їх законних представників про професійні ризики, які на них впливають або можуть впливати, а також про заходи щодо запобігання таким професійним ризикам.
4. Забороняється використання праці осіб, які не досягли 18-річного віку, на роботах:
1) які об'єктивно перевищують їх фізичні чи психологічні можливості;
2) із впливом небезпечних та/або шкідливих професійних факторів (зокрема іонізуючого випромінювання, мікроклімату, шуму, вібрації), а також збудників, що є токсичними, канцерогенними, завдають спадкових генетичних уражень або шкоди ненародженій дитині, або іншим чином хронічно впливають на здоров'я людини;
3) у нічний час або понад установлену норму праці;
4) що пов'язані з ризиком нещасних випадків, якщо є підстави вважати, що особи, які не досягли 18-річного віку, не зможуть виявити такий ризик або уникнути його через свою недостатню увагу до безпеки, або через недостатній досвід чи рівень навчання.
5. Перелік робіт, небезпечних та/або шкідливих професійних факторів і умов праці, в яких забороняється застосування праці осіб, які не досягли 18-річного віку, а також граничні норми підіймання та переміщення важких речей працівниками, які не досягли 18-річного віку, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
6. Дозволяється відхилення від норм пункту 4 частини четвертої цієї статті у випадку виконання роботи під час проходження особами або працівниками, які досягли 15-річного віку та здобули базову середню освіту, професійного (професійно-технічного) чи виробничого навчання, за умови що їх безпека та здоров'я забезпечуються тим, що робота виконується під наглядом компетентної особи відповідно до вимог та за умови гарантування захисту, передбаченого цим Законом.
7. Порядок професійного (професійно-технічного) і виробничого навчання осіб, які не досягли 18-річного віку, професій із важкими роботами, роботами із небезпечними та/або шкідливими професійними факторами і умовами праці затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах освіти і науки.
Стаття 30. Безпека та охорона здоров'я на роботі працівників з інвалідністю
1. Роботодавці, які використовують працю осіб з інвалідністю, під час визначення заходів з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі мають враховувати рекомендації медико-соціальної експертної комісії та/або індивідуальних програм реабілітації щодо особливостей, пов'язаних з організацією безпеки та охорони здоров'я працівників цієї категорії.
2. До початку роботи та в разі зміни умов праці, які можуть вплинути на безпеку та здоров'я осіб з інвалідністю, роботодавець повинен проводити оцінювання професійних ризиків.
3. Залучення осіб з інвалідністю до роботи понад встановлену норму праці та/або робіт у нічний час можливе лише за їхньою згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
4. Особи з інвалідністю, хронічними чи онкологічними захворюваннями мають однакові права щодо умов праці, без обмежень, пов'язаних з особливостями їхнього стану, що й інші працівники.
Розділ VI. Державні заходи щодо сприяння, контролю та забезпечення дотримання законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі
Стаття 31. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю
1. Державні заходи щодо сприяння, контролю та забезпечення дотримання законодавства про працю здійснюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю.
2. Основними функціями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, є:
1) контроль та забезпечення застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі;
2) забезпечення надання роботодавцям, працівникам та їх представникам технічної інформації та консультацій щодо найбільш ефективних способів дотримання правових норм;
3) інформування центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, про недоліки або зловживання у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, які потребують правового врегулювання.
Стаття 32. Забезпечення застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі
1. З метою забезпечення належного застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі державні інспектори праці для забезпечення відповідних правових норм з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі мають право проводити інспекційні відвідування згідно із законодавством про працю.
2. Крім визначених законодавством про працю повноважень, державні інспектори праці з метою усунення недоліків, виявлених під час інспекційного відвідування, які вони вважають такими, що загрожують здоров'ю чи життю працівників, мають право в межах компетенції вимагати внесення протягом визначеного розумного строку до конструкції споруди, робочого місця / зони, робочого обладнання таких змін, які необхідні для забезпечення дотримання норм законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі. За наявності обґрунтованої безпосередньої загрози здоров'ю чи життю працівників державні інспектори праці мають право вимагати вжиття заходів, які підлягають негайному виконанню, зокрема зупинку, припинення, обмеження виконання робіт, використання робочого обладнання, робочих місць / зон, будівель, споруд, приміщень, а також заборону застосування небезпечних речовин.
3. Державний інспектор праці, ґрунтуючись на повному, всебічному та об'єктивному вивченні всіх обставин, виявлених під час інспекційного відвідування, за власним переконанням вирішує питання щодо застосовування штрафних санкцій або надання роботодавцю поради чи рекомендації.
Стаття 33. Забезпечення надання роботодавцям і працівникам технічної інформації та консультацій
1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, забезпечує безоплатне надання роботодавцям, працівникам, їхнім представникам, суб'єктам господарювання, що надають послуги у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, технічної інформації та консультацій (письмових та усних) щодо найбільш ефективних способів дотримання норм законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі.
2. З метою отримання технічної інформації та консультацій щодо підвищення рівня безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі роботодавці також можуть звертатися з проханням про проведення аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі.
3. Аналіз стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі безоплатно проводять посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, з урахуванням пріоритетів та наявних ресурсів.
4. Порядок проведення аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі визначає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
5. Висновки та рекомендації, отримані роботодавцем за результатами аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, є обов'язковими до виконання роботодавцем.
6. Роботодавець не може бути притягнутий до відповідальності за порушення законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, виявлені під час аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, у разі усунення їх у строк, зазначений у висновках та рекомендаціях.
7. За результатами аналізу статистики нещасних випадків та професійних захворювань, інспекційних відвідувань, звернень щодо отримання технічної документації та консультацій, результатів аналізу стану застосування законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, проводить загальнонаціональні, галузеві, тематичні інформаційні кампанії щодо найбільш ефективних способів дотримання норм законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі.
8. Роботодавець має право звертатися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, із проханням про здійснення державними інспекторами праці інформаційно-роз'яснювальних заходів щодо найбільш ефективних способів дотримання норм законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі.
9. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, самостійно приймає рішення про доцільність відвідування роботодавця з метою здійснення інформаційно-роз'яснювальних заходів.
Стаття 34. Публічна інформація у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, публікує щорічний звіт про свою діяльність у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
2. У такому щорічному звіті зазначаються, але не виключно, питання щодо:
1) правових норм стосовно здійснення державного контролю за додержанням законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі;
2) персоналу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю;
3) роботодавців, їхніх робочих зон, які підлягають інспектуванню, та кількості працівників, зайнятих у них;
4) інспекційних відвідувань;
5) виявлених порушень і застосованих санкцій;
6) нещасних випадків;
7) професійних захворювань.
3. Такі щорічні звіти публікуються протягом першого кварталу року, що настає за звітним.
Розділ VII. Відповідальність у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
Стаття 35. Відповідальність роботодавця за порушення законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі
1. Особи, винні у порушенні законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно із законом.
2. У разі доведення вини роботодавця та/або пов'язаних із ним осіб у заподіянні шкоди життю чи здоров'ю працівника за рішенням суду на роботодавця може бути покладено обов'язок відшкодувати повністю або частково витрати, понесені Пенсійним фондом України на страхові виплати застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
3. Роботодавець, крім обов'язкового соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань, може укласти договір страхування відповідальності за шкоду, яку може бути заподіяно життю, здоров'ю та працездатності працівника внаслідок виконання ним своїх трудових обов'язків, за класом страхування 13, визначеним статтею 4 Закону України «Про страхування».
4. За порушення норм цього Закону роботодавці несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:
1) використання робочого обладнання підвищеної небезпеки без повідомлення про його використання, непроведення обов'язкових технічних оглядів (стаття 12 цього Закону) - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожну одиницю такого обладнання;
2) неінформування працівників щодо питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі (стаття 21 цього Закону), непроведення консультацій із працівниками та/або представниками працівників (стаття 23 цього Закону) - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати;
3) непроведення обов'язкової атестації робочих місць / зон за умовами праці (частина третя статті 10 цього Закону) - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожне робоче місце, щодо якого скоєно таке порушення;
4) непроведення незалежною від роботодавця компетентною організацією аудиту системи управління безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі (частина четверта статті 18 цього Закону) - у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат;
5) допущення працівника до виконання робіт підвищеної небезпеки без отримання дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки або без здійснення страхування життя, здоров'я та працездатності працівника відповідно до цього Закону (стаття 11 цього Закону) - у розмірі, що дорівнює одноразовій допомозі, яка виплачується сім'ї потерпілого в разі його смерті внаслідок нещасного випадку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за кожного такого працівника;
6) непроведення обов'язкових медичних оглядів відповідно до законодавства або невиконання рекомендацій, наданих за результатами медичних оглядів (стаття 19 цього Закону), - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, щодо якого не проведено медичний огляд або не виконано рекомендації за його результатами;
7) непроведення обов'язкового навчання працівників з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі (стаття 20 цього Закону) - у розмірі мінімальної заробітної плати за кожного працівника, щодо якого не проведено навчання;
8) незабезпечення надання домедичної допомоги та/або незабезпечення евакуації працівників, яким загрожувала небезпека внаслідок аварії (частина четверта статті 22 цього Закону), - у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожного такого працівника;
9) невизначення (непризначення) уповноваженого з безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі (стаття 15 цього Закону) - у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат;
10) непроведення оцінювання професійних ризиків (частина друга статті 16 цього Закону) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожне робоче місце, щодо якого не проведено таке оцінювання;
11) непроведення розслідування нещасного випадку чи професійного захворювання (частина третя статті 6 цього Закону) - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат за кожного працівника, щодо якого не проведено розслідування;
12) неповідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, про нещасний випадок, який призвів до тяжких травм або смерті потерпілого (частини друга і четверта статті 6 цього Закону), - у розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат за кожного працівника, щодо якого стався такий випадок;
13) застосування у виробництві небезпечних професійних факторів, які не пройшли гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію (частина восьма статті 10 цього Закону), - у розмірі десяти мінімальних заробітних плат за кожного працівника, який був долучений до застосування, використання таких факторів;
14) невиконання законних вимог державного інспектора праці щодо усунення виявленого порушення - у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат за кожне порушення.
5. Під час визначення розмірів штрафів, зазначених у частині четвертій цієї статті, застосовується розмір мінімальної заробітної плати, встановлений відповідно до законодавства на момент виявлення порушення.
6. У разі повторного виявлення аналогічного порушення протягом року з дати виявлення попереднього порушення розмір штрафу подвоюється.
7. Штрафи, накладення яких передбачено цією статтею, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.
8. У разі сплати роботодавцем 50 відсотків розміру штрафу протягом десяти банківських днів з дня вручення постанови про накладення штрафу за порушення вимог законодавства про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, передбаченого цією статтею, така постанова вважається виконаною.
9. Сплата штрафу не звільняє роботодавця від обов'язку усунути порушення законодавства.
10. У разі невиконання роботодавцем постанови центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про працю, яка є виконавчим документом та відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», її виконання покладається на органи державної виконавчої служби в примусовому порядку.
11. Невиконання працівником своїх обов'язків у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі не позбавляє роботодавця відповідальності у разі порушення ним вимог нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі.
12. Під час визначення розмірів штрафів, що накладаються згідно з цією статтею, застосовуються такі понижуючі коефіцієнти залежно від належності (станом на момент вчинення порушення суб'єктами господарювання відповідно до норм Господарського кодексу України) до:
1) суб'єктів мікропідприємництва - 0,25;
2) суб'єктів малого підприємництва - 0,5;
3) суб'єктів середнього підприємництва - 0,7.
13. Якщо норми цього Закону порушила фізична особа, яка використовує найману працю без реєстрації господарської діяльності, до неї застосовуються розміри штрафів, еквівалентні розмірам штрафів для суб'єктів мікропідприємництва.
Розділ VIII. Прикінцеві та перехідні положення
1. Цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX.
2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про охорону праці» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., №49, ст. 668 із наступними змінами).
3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1) у Кодексі законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до №50, ст. 375):
статті 4 і 139 викласти в такій редакції:
«Стаття 4. Законодавство про працю
Законодавство про працю складається з Конституції України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Кодексу законів про працю України, законів України «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі», інших законів України в частині регулювання трудових відносин, а також інших актів законодавства України, прийнятих на їх виконання.»;
«Стаття 139. Обов'язки працівників
Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця або уповноваженої ним особи, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативно-правових актів з питань безпеки та охорони здоров'я працівників, дбайливо ставитися до майна роботодавця.»;
главу XI «Охорона праці» виключити;
статті 190 - 192 виключити;
2) у Кодексі України про надра (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №36, ст. 340):
у частині шостій статті 24 слова «спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» замінити словами «центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду»;
у частині п'ятій статті 54 слова «у сфері гірничого нагляду та промислової безпеки» замінити словами «у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, державного гірничого нагляду»;
у тексті Кодексу слова «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці» в усіх відмінках замінити словами «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі» у відповідному відмінку;
3) у Гірничому законі України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., №50, ст. 433 із наступними змінами):
у частині першій статті 3:
в абзаці першому слова «законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про цивільну оборону України», «Про охорону праці», «Про підприємства в Україні», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», іншими» замінити словами «законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про цивільну оборону України», «Про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі», «Про підприємства в Україні», «Про пожежну безпеку», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», іншими»;
в абзаці другому слова «охорони праці та довкілля» замінити словами «безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі, охорони довкілля»;
абзац п'ятий статті 4 викласти в такій редакції:
«безпека та охорона здоров'я працівників на роботі.»;
у частині першій статті 10 слова «сферах охорони праці» замінити словами «сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі»;
у частині першій статті 22 слова «сферах охорони праці» замінити словами «сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі»;
у першому реченні частини першої статті 30 слова «стан техніки безпеки і охорони праці» замінити словами «забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі»;
статтю 32 викласти в такій редакції:
«Стаття 32. Забезпечення безпеки проведення гірничих робіт та забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі
Власник (керівник) гірничого підприємства забезпечує проведення гірничих робіт та забезпечення безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі відповідно до вимог законів України, інших нормативно-правових актів, правил технічної експлуатації, єдиних правил безпеки при підривних роботах.»;
у статті 37 слова «Про охорону праці» замінити словами «Про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі»;
в абзаці шостому частини першої статті 38 слова «охорону праці та довкілля» замінити словами «безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі, охорону довкілля», а слова «правил безпеки,» виключити;
у частині першій статті 43 слова «та охороною праці» замінити словами «праці, безпекою та охороною здоров'я працівників на роботі»;
у тексті Закону слова «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці» в усіх відмінках замінити словами «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі» у відповідному відмінку;
4) абзац другий частини першої статті 3 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., №15, ст. 73 із наступними змінами) викласти в такій редакції:
«безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі;»;
5) у Законі України «Про поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення» (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., №6, ст. 138 із наступними змінами):
у частині першій статті 3 слова «центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду» замінити словами «центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі»;
в абзаці другому частини першої статті 41 слова «промислової безпеки, охорони праці» замінити словами «безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі»;
в абзаці другому частини першої статті 5 слова «промислової безпеки» замінити словами «безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі»;
у тексті Закону:
слова «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці» в усіх відмінках замінити словами «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі» у відповідному відмінку;
слова «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці» в усіх відмінках замінити словами «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпеки та охорони здоров'я працівників на роботі» у відповідному відмінку;
6) пункт 48 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., №47, ст. 532 із наступними змінами), викласти в такій редакції:
«
| 48. | Дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки | Закон України «Про безпеку та охорону здоров'я працівників на роботі» |
»;
7) у Законі України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., №25, ст. 92 із наступними змінами):
пункти 5 і 7 частини першої статті 1 викласти в такій редакції:
«5) нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного та/або шкідливого професійного фактора, що сталися у процесі або у зв'язку з виконанням працівником роботи, внаслідок яких заподіяно будь-яку шкоду здоров'ю працівника або настала його смерть;»;
«7) професійне захворювання - захворювання (зокрема отруєння), причиною якого виключно або переважно став вплив на працівника небезпечних та/або шкідливих професійних факторів, пов'язаних з роботою;»;
у частині другій статті 30 слова «відповідно до Закону України «Про охорону праці»» виключити;
у тексті Закону слова «охорона праці» в усіх відмінках замінити словами «безпека та охорона здоров'я працівників на роботі» у відповідному відмінку;
8) у пункті 7 частини другої статті 16 Закону України «Про систему громадського здоров'я» (Відомості Верховної Ради України, 2023 р., №26, ст. 93 із наступними змінами) слова «та охорона праці» виключити.
4. Кабінету Міністрів України протягом одного року з дня опублікування цього Закону:
1) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
2) забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
3) забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їхніх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Президент України В. ЗЕЛЕНСЬКИЙ
