Якщо працівник не відпрацював на підприємстві 6 місяців, як можна йому надати відпустку?
Після 6 місяців безперервної роботи на підприємстві у працівника в перший рік роботи виникає право на щорічну основну та додаткові відпустку повної тривалості (ч. 5 ст. 10 Закону про відпустки. Тобто вже починаючи з сьомого місяця можна передбачати за графіком і надавати йому 24 к. д. основної щорічної відпустки (або більше, якщо працівник має більшу тривалість відпустки за посадою чи з інших причин). До цього терміну (до настання 6 міс. безперервної роботи) повну відпустку в зручний час можна надавати пільговим категоріям працівників, визначеним у ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки. Серед таких пільгових категорій, зокрема, особи віком до вісімнадцяти років, інваліди, особи, звільнені зі строкової військової служби чи служби за призовом за мобілізацією, сумісники — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Пільговикам відпустка повної тривалості при складанні графіка відпусток у перший робочий рік може плануватися на будь-який місяць такого року. Проте якщо такий працівник звернеться із заявою щодо надання йому відпустки в інший зручний для нього час, така відпустка має бути йому надана (звичайно, в межах тривалості його річної відпустки).
Окрім вищезазначених пільговиків, відпустка до настання 6 міс. може надаватися працівникам, які перейшли на підприємство за переведенням і не одержали за попереднім місцем роботи грошової компенсації за дні невикористаної відпустки.
Для інших категорій працівників стаття 10 Закону про відпустки передбачає можливість надання щорічної відпустки до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи, проте встановлює, що її тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Наприклад, при загальній тривалості відпустки працівника 24 к. д. за рік, за кожен повний відпрацьований місяць йому належаться 2 к. д. відпустки.
Загалом надання відпустки працівникам (крім пільговиків) до 6 місяців не практикується, бо працівник є «новачком» і звикає до роботи. Але трапляються ситуації, коли відпустка йому конче потрібна і підприємство погоджується її надати. Якщо такому працівникові, що не належить до пільгових категорій, потрібна відпустка, її слід надавати тривалістю, пропорційною до вже відпрацьованих місяців. Далі слід запропонувати працівнику скористатися відпусткою без збереження заробітної плати, що надається в обов'язковому порядку або за згодою сторін (ст. 25, 26 Закону про відпустки). Така відпустка за згодою сторін може надаватися строком до 15 календарних днів на рік. Якщо цієї відпустки недостатньо і працівнику потрібні ще дні відпустки, підприємства іноді надають відпустку більшої тривалості до настання 6-місячного терміну роботи. Це суперечить закону і, на наш погляд, за це можуть наставати адміністративна відповідальність (ч. 1 ст. 41 КУпАП) та застосовуватися фінансові санкції (ст. 265 КЗпП). Заперечуючи проти застосування відповідальності в такому разі, слід звертати увагу правозастосовного органу на те, що нічиї права тут не порушені і відпустку (тобто, по суті, відпочинок) надано працівникові за його бажанням.
Олексій КРАВЧУК, к. ю. н., доцент, аудитор