Лист ДПАУ від 14.04.2011 р. №7230/6/15-0315
Черговий лист як відповідь на чиєсь письмове звернення стосується питання щодо правомірності віднесення підприємством до податкових витрат послуг операційної оренди та послуг перевезення. I все б нічого, але ці послуги придбані просто у фізичної особи, а не фізичної особи — підприємця.
Відповідь податкових органів логічна щодо витрат на операційну оренду. У коментованому листі зазначається, що витрати на оперативну оренду основних засобів можуть відноситися як до загальновиробничих витрат (ч. «г» пп. 138.10.1 ПКУ), так і до адміністративних (ч. «в» пп. 138.10.2 ПКУ). Від себе додамо, що це ще можуть бути й витрати на збут (ч. «д» пп. 138.10.3 ПКУ), а також інші операційні витрати (ч. «в» пп. 138.10.4 ПКУ). Усе залежить від того, де використовуватиметься об'єкт оренди. На підставі цих норм у листі робиться логічний висновок, що «...при укладенні договору оренди нежитлових приміщень підприємства з фізичною особою (яка не має статусу підприємця) підприємство має право віднести витрати щодо цієї оренди до складу своїх витрат». Але в автора одразу виникає зустрічне запитання: договір оренди укладено з фізичною особою, але насправді ця ФО зареєстрована підприємцем, причому зі сплатою єдиного податку. Як бути в такому випадку? Чи має підприємство-орендар перевіряти свого орендодавця на «благонадійність»? Шкода, але ці питання у листі не розглядаються. Звичайно, підприємству вигідніше з орендної плати просто утримати 15 (17) відсотків ПДФО, але зате мати витрати в податковому обліку, ніж не утримувати ПДФО, але відповідно до пп. 139.1.12 ПКУ витрат не мати. Тому багато колишніх підприємців-орендодавців переуклали договори з орендарями, де ФОП вже виступали просто ФО. Звичайно, такому ФОП-орендодавцю варто не забути забрати з видів діяльності, якими він може займатися як суб'єкт господарювання, такий вид як здавання в оренду (суборенду) нерухомості.
Щодо віднесення до витрат підприємства послуг з перевезення вантажу фізичною особою слід зауважити таке. Чомусь у листі розглядається випадок, коли такий перевізник є одночасно працівником підприємства, і тому «...у разі компенсації фізичній особі, що не сплачує єдиного податку, вартості витрат з перевезення вантажу власним автомобілем зазначена компенсація включається до складу витрат платника податку на прибуток відповідно до ст. 142 Кодексу за умови її надання як складової оплати праці працівника, наданої з дотриманням норм трудового законодавства». Але це, певно, через те, що послуги перевезення фізичною особою вантажу зумовлені виконанням ним трудової функції відповідно до трудового договору. Це також зазначено в листі. Хоча які це витрати на перевезення, коли це просто буде заробітна плата шофера. Якщо ж працівник, крім своїх трудових функцій, ще й надасть підприємству послуги з перевезення, то тут вже простежуватиметься виконання робіт/надання послуг відповідно до договору цивільно-правового характеру. Питання: чи може працівник як фізична особа надавати такі послуги підприємству? Втім, це може бути й не працівник, а просто фізична особа. В такому разі з ФО треба укласти разовий договір ЦПХ. Але надання таких послуг є ліцензованою діяльністю відповідно до п. 25 ч. 3 ст. 9 Закону про ліцензування1.
1 Закон України від 01.06.2000 р. №1775-III.
Ліцензія, як відомо, видається суб'єкту господарювання відповідно до Ліцензійних умов, затверджених наказом Мінтрансу від 02.07.2010 р. №427. А фізична особа може бути суб'єктом господарювання тільки за умови реєстрації відповідно до закону як підприємець (див. пп. 2 ч. 2 ст. 55 ГКУ). Тобто витрати у підприємства при отриманні послуг перевезення будуть тільки за умови, що фізична особа, яка надає послуги перевезення, не є платником єдиного податку.
Галина БЕДНАРЧУК, «Дебет-Кредит»