Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21 КЗпП).
Згідно зі ст. 102-1 КЗпП сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця-фізособи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Їм також надаються всі надбавки, доплати, премії та допомоги, встановлені у колективному договорі підприємства.
Тож якщо колективний договір на підприємстві не встановлює обмеження щодо, зокрема, надання певної матеріальної допомоги (як-от на поховання родичів) сумісникам, то вона здійснюється на загальних підставах.
Отже, із вищезазначеного зрозуміло, що законодавством не заборонено (відповідно це не буде порушенням), якщо роботодавець установить колективним договором чи іншим окремим нормативним актом або трудовим договором окремі обмеження чи заохочення для сумісників інші, ніж для працівників, які працюють за основним місцем роботи.
Головне, щоб виконувалася норма ст. 16 КЗпП про те, що умови колективного договору, які погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними. Це означає, що сумісники не можуть бути обмежені у тих виплатах, які гарантовані законом, проте вони можуть бути обмежені у тих виплатах, які роботодавець надає працівникам за власним рішенням.