Продаж авто фізособі: чи є додаткове благо?
Юридична особа продає фізичній особі автомобіль. Розгляньмо наслідки, якщо ціна реалізації була меншою за середньоринкову вартість ТЗ, що визначається Мінекономрозвитку з метою нарахування ПДФО.
Відразу наголосимо, що податківці мають особливий погляд на оподаткування цієї операції. Продемонструємо це на практичному прикладі.
Фактичні обставини
Товариство (далі — ТОВ) реалізувало в 2017 році 5 легкових автомобілів на користь фізичних осіб. При цьому ТОВ не є автосалоном, а зазначені транспортні засоби обліковувалися на балансі ТОВ як основні засоби.
Під час планової перевірки інспектори вирішили, що вартість продажу є нижчою від середньоринкової ціни. Тому фізособи під час придбання автомобілів отримали знижку. А це, на думку контролерів, є їхнім додатковим благом за пп. «е» пп. 164.2.17 ПКУ. Тобто ТОВ забуло нарахувати та утримати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на суму такої знижки.
Доводи контролюючого органу
Фіскальний орган посилається на п. 173.1 Податкового кодексу України:
«Дохід від продажу (обміну) легкового автомобіля, мотоцикла, мопеда визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку)».
Виходячи з цієї норми фіскали зазначили, що ТОВ мало продати фізособам автомобілі (далі — ТЗ) за ціною, не нижчою від середньоринкової вартості. Насправді ж загальна вартість реалізації 5 автомобілів становила 244 тис. грн.
Визначати середньоринкову вартість ТЗ має право Мінекономрозвитку. На сайті цього центрального органу виконавчої влади контролери дізналися, що середньоринкова вартість 5 проданих автомобілів мала становити 2 млн грн, а не 244 тис. грн.
Хто визначає середньоринкову вартість
Середньоринкова вартість легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів визначається щокварталу центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (для кожної марки, моделі таких транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, на підставі аналізу фактичних цін продажу відповідних транспортних засобів), і оприлюднюється на офіційному вебсайті цього органу в режимі вільного доступу до 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
Різниця між фактичною вартістю продажу та середньоринковою, на думку фіскалів, — це знижка, надана товариством фізособам, яка є їхнім додатковим благом, тому підлягає оподаткуванню ПДФО та ВЗ. А ТОВ є для таких фізосіб податковим агентом і мало сплатити ПДФО та ВЗ до бюджету.
Висновки Верховного Суду
У постанові від 10 грудня 2019 року ВС навів такі аргументи щодо протиправності податкових повідомлень-рішень.
По-перше, з акта перевірки неможливо встановити, як саме та з використанням яких даних контролери розраховували середньоринкову вартість спірних легкових автомобілів. Там міститься лише кінцевий результат за відсутності докладних обчислень та вказівки на використані під час них числові показники.
По-друге, у справі немає доказів того, що під час розрахунку середньоринкової вартості податковий орган враховував пробіг та строк експлуатації автомобілів.
По-третє, автомобілі було реалізовано в лютому та листопаді 2017 року, а витяги зі сайта Мінекономрозвитку, на які посилається контролюючий орган, датовані взагалі травнем 2018 року. При цьому середньоринкова вартість ТЗ розраховується Мінекономрозвитку щокварталу.
Отже, фіскальним органом не надано жодних доказів на підтвердження визначення актуальних цін на відповідні транспортні засоби станом на дату їх продажу товариством фізичним особам.
По-четверте, позаяк обов’язок визначення середньоринкової вартості ТЗ покладено саме на Мінекономрозвитку, таку інформацію має бути отримано саме від цього органу. Проте контролери не довели, що середньоринкова вартість 5 проданих автомобілів у розмірі 2 млн грн була отримана саме від Мінекономрозвитку.
Так, у відповідь на лист фіскального органу Мінекономрозвитку повідомило, що не розраховувало у 2017 році середньоринкову вартість 3-х з 5-ти реалізованих автомобілів.
Враховуючи такі аргументи, усі три судові інстанції прийняли рішення на користь товариства та скасували податкові повідомлення-рішення.
Аналіз висновків судів
Однозначно добре, що судді настільки докладно вивчають фактичні обставини справи та скрупульозно досліджують доказову базу. А самі судові рішення, прийняті на користь платника податку, однозначно викликають підтримку.
Проте, на жаль, у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 р. не вистачає правової оцінки правомірності та допустимості посилання контролюючого органу на п. 173.1 ПКУ в ситуації, коли продавцем автомобілів виступає юридична особа, а фізособи є покупцями ТЗ, а не особами, які отримують оподатковуваний дохід.
Ще більше розчаровують висновки суду першої інстанції у цій справі — він відхилив доводи товариства про те, що п. 173.1 ПКУ взагалі не діє, якщо юрособа реалізовує автомобіль фізичній особі.
Відповідно до п. 173.1 ПКУ:
«Дохід від продажу легкового автомобіля визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче середньоринкової вартості відповідного транспортного засобу або не нижче його оціночної вартості, визначеної згідно із законом (за вибором платника податку)».
Розділ IV ПКУ, в якому розміщено п. 173.1, називається «Податок на доходи фізичних осіб».
Якщо в п. 173.1 ПКУ зазначено про дохід від продажу ТЗ, то мається на увазі дохід фізичної особи, яка продала легковий автомобіль. І лише якщо фізособа продає свій ТЗ, дохід саме такої фізособи не повинен бути нижчим від середньоринкової вартості проданого такою фізособою автомобіля.
Ця норма не повинна поширюватися на випадки, коли фізособа купує ТЗ, тобто коли дохід від продажу ТЗ отримує юридична особа — продавець.
Натомість суд першої інстанції зазначає1: «Безпідставними є твердження позивача й про те, що норми статті 173 Податкового кодексу України застосовуються виключно до фізичних осіб…».
1 Рішення Окружного адмінсуду м. Києва від 23.05.2019 р. у справі №826/13638/18.
Про хибність такого висновку свідчить постанова Верховного Суду від 09.07.2019 р. у справі №826/15481/18:
«Відповідачем неправомірно застосовано положення пункту 173.1 статті 173 Податкового кодексу України щодо визначення середньоринкової вартості автомобіля до правовідносин по продажу автомобіля продавцем — юридичною особою, так як ця стаття регулює питання визначення доходу від продажу рухомого майна платником податків — продавцем — фізичною особою. У цьому випадку фізична особа — покупець несе витрати, а не отримує дохід».
Крім того, Верховний Суд слушно зауважив, що в самому Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів чітко зазначено, навіщо його створено.
Тому Порядок №403 (Постанова КМУ від 10.04.2013 р. №403) підлягає застосуванню продавцями — фізичними особами, а не юридичними.
Отже, аналіз податкового законодавства доводить, що юридична особа виступає податковим агентом у разі виплати фізичній особі доходу (у грошовій або негрошовій формі), а у разі продажу юридичною особою власного транспортного засобу ця юрособа не є податковим агентом.
Євгеній ПІДДУБКО,
«Дебет-Кредит»