Наше підприємство реалізує товари через свій веб-сайт фізособам (не підприємцям). Через низьку платоспроможність покупців останнім часом рівень продажів істотно знизився. Маємо намір кредитувати покупців для придбання наших товарів. Які наші дії? Чи є певні обмеження та підводні камені в такому кредитуванні?
Суть споживчого кредитування фізосіб
Так, справді, на сьогодні розстрочення платежу в інтернет-магазинах є надзвичайно поширеним явищем. Тут ми говоримо про два окремі процеси, які супроводжують споживче кредитування: власне саме кредитування і розстрочення платежу. При кредитуванні слід залучати до роботи банки, адже вони мають ліцензії на надання фінансових послуг (кредитування є фінансовою послугою), а при розстроченні участь третіх сторін не потрібна, відносини будуються інтернет-магазином із покупцем без посередників.
Суть кредитування полягає в тому, що продавцю одразу надходить повна сума вартості товару від банку, а далі кредитором фізособи стає банк. Право власності на товар зазвичай переходить до покупця тільки після останнього платежу з усіх кредитних зобов'язань (тіла кредиту, процентів за заборгованістю, комісійних платежів та інших витрат на обслуговування кредиту).
На відміну від кредитування, у разі розстрочення сума вартості товару надходить продавцю частинами. Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦКУ, розстрочення платежу може бути передбачено договором купівлі-продажу. Водночас розстрочення оплати товарів, робіт або послуг належить до одного з різновидів операцій комерційного кредиту (ст. 1057 ЦКУ). Для оформлення розстрочення характерна письмова форма договору (тут діятимуть норми ст. 1054 — 1056 ЦКУ).
Нормами пп. 14.1.249 ПКУ передбачено функціональне призначення торгівлі у розстрочку як госпоперації, що передбачає продаж резидентом або нерезидентом товарів фізичним чи юридичним особам на умовах розстрочення кінцевого розрахунку, на визначений строк та під процент. Торгівля у розстрочку передбачає передачу товарів у розпорядження покупця в момент здійснення першого внеску (завдатку) з передачею права власності на такі товари після кінцевого розрахунку.
Торгівля у розстрочку фізособам врегульована Правилами №383. Є кілька речей, на які слід звернути особливу увагу. Так, продаж товарів у розстрочку здійснюється фізособам, які мають постійний дохід, незалежно від їх місця проживання (п. 3 Правил №383). А ще для цього потрібен договір купівлі-продажу товарів на умовах розстрочки. Для того щоб підписати договір, покупець, крім паспорта, має пред'явити і довідку про заробітну плату для придбання товарів у розстрочку. Така довідка (її форма затверджена як додаток до Правил №383) видається за місцем роботи (навчання), а непрацюючим пенсіонерам — органом, що призначив пенсію.
Зверніть увагу!
Підприємства (установи, організації) можуть видавати фізособам лише одну довідку. Наступна довідка може бути видана тим самим фізособам тільки за умови проведення розрахунку в повному обсязі за товари, придбані у розстрочку за раніше одержаною довідкою, а непрацюючим пенсіонерам і особам, які проводитимуть розрахунки шляхом внесення готівки до каси суб'єкта господарювання або шляхом безготівкового перерахування через банківські установи, — після пред'явлення ними договору з позначкою суб'єкта господарювання про проведення розрахунку в повному обсязі за товари, придбані на підставі раніше одержаної довідки.
Під час продажу товарів у розстрочку покупцям можуть нараховуватися відсотки, розмір яких встановлюється договором (п. 9 Правил №383). Саме по собі формулювання «можуть» наштовхує на думку, що проценти при розстроченні — не обов'язкова умова торгівлі в розстрочку. Передача у розпорядження покупця товарів здійснюється за умови внесення першого внеску (завдатку) (в кожному конкретному випадку розмір завдатку визначається окремо договором), а от право власності на товари, передані у розпорядження покупця, переходить до нього після проведення кінцевого розрахунку. Підтвердженням того, що право власності на товар має перейти до покупця тільки після остаточного розрахунку, є й норми ст. 697 ЦКУ. Зверніть увагу: якщо інтернет-магазин має намір реалізовувати товари у розстрочку без першого внеску, — це є прямим порушенням приписів п. 10 Правил №383.
З чого почати
Почати роботу зі споживчого кредитування слід з укладення договору з банком про споживче кредитування своїх потенційних клієнтів. Часто інтернет-магазини укладають договори з різними банками, аби покупець мав вибір, чиї банківські умови для нього виявляться найпривабливішими. Потенційний клієнт, переглядаючи потрібні найменування товарів на сайті і вибравши опцію «Купити в кредит», повинен ввести суму кредиту, строк кредитування та суму першого внеску. Після заповнення цих трьох показників потенційному клієнту надається інформація про розрахунок щомісячного платежу для кожного з банків, що обслуговують цей магазин.
Коли клієнт обере конкретний банк, на екрані з'являється інформація, яку треба заповнити для отримання кредиту (прізвище, ім'я, по батькові, ідентифікаційний номер, паспортні дані, місце реєстрації тощо). У кожного банку — свої умови до документів та даних, які вимагаються від клієнта, тому навіть у межах одного і того самого інтернет-магазину, але різних банків документи для оформлення кредиту зазвичай різні. Наприклад, наразі є актуальним не вимагати довідку про доходи, а зажадати копію ідентифікаційного коду. В одному з найбільших банків в Україні ключовою умовою оформлення кредиту є наявність у потенційного покупця в цьому банку картки.
Розстрочення та кредити на підставі картки
Для оформлення такого кредиту достатньо мати оформлену в цьому банку картку на своє ім'я — тоді при оформленні покупки в кредит не треба надавати жодних копій паспорта, довідки з ідентифікаційним номером, довідки про доходи. Власне картка дає можливість банку ідентифікувати такого клієнта, а всі дані банк уже має на підставі договору про обслуговування картки. Проте, незважаючи на факт ідентифікації такого покупця на підставі банківської картки, часто кредитний договір (чек-договір) все-таки підписується (в місці, де відбувається фактична передача товару). За своєю формою такий чек-договір — це сліп платіжного POS-термінала, що його касир видає покупцю разом із товаром. При отриманні товару покупець повинен підписати чек-договір. По суті, банк є гарантом сплати всіх платежів інтернет-магазину, і якщо покупець прострочить платіж, за нього сплатить власне банк. У такому разі банк стає кредитором такої фізособи за вже проведеними платежами.
На сьогодні не всі банки працюють із чеками-договорами. Переважна більшість банків віддає перевагу стандартним кредитним договорам, які слід підписати або в приміщенні інтернет-магазину, або у конкретному відділенні банку. Часто під час отримання товару покупці повинні це зробити просто у торговому залі інтернет-магазину, де перебуває представник банку, який займається укладенням кредитних договорів. Є момент, на який слід звернути особливу увагу. За таким кредитним договором інтернет-магазин отримує відразу всю суму продажу, а придбаний товар переходить у заставу банку.
Досить поширеним нині стає і підписання кредитного договору в момент доставки товару кур'єром.
Договором між інтернет-магазином та банком можуть бути передбачені певні платежі банку за обслуговування споживчого кредитування, тож цьому моменту на етапі укладення договору слід приділяти окрему увагу. Як правило, після укладення угоди банк надає повну інформацію та програмне забезпечення для розрахунку кредитних платежів і проводить навчання працівників магазину щодо роботи зі споживчого кредитування. Банк через своє програмне забезпечення надає можливість оформити заявку на придбання товарів у кредит через інтернет-магазин, а потім передає всю інформацію магазину щодо позитивних рішень про видачу кредиту тій чи іншій особі. В обліку інтернет-магазину таке програмне забезпечення доцільно відображати на позабалансі (на думку автора, найдоречнішим тут буде рах. 02), адже право власності та розпоряджання таким нематеріальним активом, як програма щодо роботи з клієнтами в межах споживчого кредитування, не переходить до інтернет-магазину: банк надає право користування такою програмою у межах конкретного договору з таким магазином. Щойно договір розривається або завершується його строк, програма деактивується. У податковому обліку такий нематеріальний актив не знаходить відображення.
Часто навіть придбані у кредит товари повертаються покупцями через певні об'єктивні обставини. У такому разі слід розуміти, що повертати товар треба безпосередньо в інтернет-магазин, а розрахунки — і надалі узгоджувати з банком. До речі, ч. 6 ст. 11 Закону про захист прав споживачів надає право покупцю не пояснювати кредитодавцю причини розірвання договору споживчого кредитування. Банк зобов'язаний повернути споживачеві кошти, сплачені ним згідно з договором про надання споживчого кредиту, але не пізніше ніж протягом семи днів.
У разі коли коштів на погашення кредиту перед банком немає, а є потреба повернути товар, це можна зробити на підставі ч. 3 ст. 9 Закону про захист прав споживачів. У разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору їх повертають не пізніше ніж протягом семи днів. У такому разі магазин повертає гроші не покупцю, а банку. А банк повертає покупцю сплачені ним кошти. Цей момент слід уважно читати в договорі, адже законодавством жодних строків, коли банк має повернути кошти покупцю, не визначено.
Як правило, між фактом повернення товару в магазин та поверненням коштів покупця минає певний час. До цього слід бути готовим і уважно читати про цей момент у договорі з банком. Адже навіть у разі коли магазин отримав свій товар назад і його начебто мали би не хвилювати строки розрахунків банку з покупцем, слід пам'ятати, що всі ключові моменти роботи банку у покупця будуть асоціюватися з конкретним магазином, де він зіткнувся з роботою того чи іншого банку. А це прямо визначатиме можливість та ймовірність повернення цієї людини в майбутньому як потенційного покупця. Тому про зручність роботи потенційних клієнтів з банком повинен подбати саме магазин уже на етапі відбору й укладення договорів із банками.
Замість висновків
Онлайн-кредитування є зручною формою оформлення покупок та зростання продажів інтернет-магазинів. Особливо це стосується досить дорогих для населення товарів, що їх купують не для поточного споживання, а для користування протягом кількох років. Без участі банків та небанківських фінансових установ інтернет-магазини самостійно організувати систему онлайн-кредитування не спроможні. Як правило, всі магазини укладають договори з кількома банками, щоб надати покупцям вибір щодо прийнятних для них умов кредитування. Гнучкість роботи банків щодо умов кредитування та повернення коштів у разі необхідності повернути товар інтернет-магазину є запорукою тривалих та стабільних стосунків інтернет-магазину із клієнтами, що зазвичай позитивно позначається на зростанні продажів, впізнаваності на ринку та лояльному ставленні покупців до такого магазину.
Нормативна база
- ПКУ — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI.
- ЦКУ — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV.
- Закон про фінпослуги — Закон України від 12.07.2001 р. №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
- Закон про захист прав споживачів — Закон України від 12.05.91 р. №1023-XII «Про захист прав споживачів».
- Правила №383 — Правила торгівлі у розстрочку фізичним особам, затверджені постановою КМУ від 30.03.2011 р. №383.
Юлія КЛОВСЬКА, головний редактор