Постанова ВС від 17.04.2025 у справі №520/7077/2020.
Вимога про обов’язкову реєстрацію договорів
Вимога про обов’язкову реєстрацію договорів із нерезидентами про залучення кредитів та додаткових угод до них діяла за постановою НБУ від 17.06.2004 №270 «Про затвердження Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам» (далі — постанова НБУ №270). Але діяла вона до 07.02.2019.
Проте і досі подекуди під час податкових документальних перевірках це питання порушується. Чи означає це, що не зареєстрований раніше договір позики не є чинним, а заборгованість за ним безнадійною? Що з процентами, які платяться (або платилися) за таким договором? Розгляньмо на прикладі судової справи.
Зміст справи
Ще 20.12.2012 між нерезидентом LTD (позикодавець) та ПП (позичальник) було укладено договір позики. За умовами договору позикодавець надавав позичальникові кошти в розмірі 20 млн доларів США в позику, зі сплатою 6,95% річних, строком повернення частинами або однією сумою не пізніше ніж 01.02.2014.
Згодом сторони уклали додаткову угоду від 25.01.2017, якою встановили позовну давність до зобов’язань сторін 5 (п’ять) років.
Під час перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що строк позовної давності за договором минув 23.08.2019, тому в силу пп. 4.1.11 ПКУ заборгованість у сумі 3,3 млн доларів США за договором позики від 20.12.2012 є безнадійною та включається до загального оподатковуваного доходу.
Такі висновки податкового органу обґрунтовані тим, що додаткова угода від 25.01.2017, якою продовжено строк розрахунків за договором позики, підлягала обов’язковій реєстрації НБУ. Проте платник не надав до перевірки документ, який засвідчує факт реєстрації.
Податковий орган стверджує, що ПП мало відобразити списання кредиторської заборгованості на рах. 71 «Інші доходи», який кореспондує з рахунком 791 «Фінансовий результат» та збільшує відповідний результат, а невідображення суми заборгованості 3,3 млн доларів США на рах. 71 «Інші доходи» призвело до заниження доходів підприємства за 9 місяців 2019 року.
ПП пояснювало, що реєстрація відповідного договору позики та змін до нього передбачена підзаконним нормативно-правовим актом, а не законом. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність договору та змін до нього. Строки дії договору були продовжені на 5 років. Водночас сторони склали акти звіряння розрахунків між позичальником ПП і позикодавцем-нерезидентом, якими підтверджується заборгованість ПП у сумі 3,3 млн доларів США.
Що вирішив Верховний Суд
Позаяк жодним законом не передбачено реєстрацію договору позики з нерезидентом-кредитором та/або реєстрацію змін до нього, то відсутність державної реєстрації не впливає на чинність відповідних договору та змін до нього.
Крім того, Верховний Суд уважає, що немає підстав для ототожнення поняття «державної реєстрації правочинів», наведеного у ст. 210 ЦКУ, з видачею НБУ реєстраційного свідоцтва, що за своєю суттю є формою валютного контролю.
А додаткова угода про внесення змін щодо позовної давності не належить до змін, які підлягали реєстрації НБУ.
ПП протягом 2018, 2019 років подавало звіти за формою 503, 504 до обслуговуючого банку щомісяця, із зазначенням заборгованості перед нерезидентом. Договір позики від 20.12.2012 зареєстрований НБУ, отже, зобов’язання з повернення позики не припинилися.
Враховуючи збільшений строк позовної давності за цим договором до 5 років та приписи ст. 259 (щодо строків позовної давності), ч. 1 ст. 264 (щодо переривання строк позовної давності) ЦКУ, суд вважає помилковим висновок контролюючого органу про закінчення строку позовної давності за договором позики станом на жовтень 2019 року. Граничний строк виконання резидентом позичальником платежів за договором (кінцева дата згідно з умовами договору) 25.01.2022.