Постанова ВС від 11.07.2025 у справі №320/8104/22.
У вересні 2022 року відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі — Фонд інвалідів) звернулося до суду з позовом до юрособи, в якому просило стягнути з роботодавця штраф у розмірі 9 млн грн та пеню за порушення термінів сплати цього штрафу у розмірі 444 тис. грн.
Штраф був застосований до роботодавця через те, що він не забезпечив виконання протягом 2021 року встановленого ст. 19 Закону №875 нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Точніше, він мав працевлаштувати 28 осіб з інвалідністю, але не зробив цього. Ба більше, цей роботодавець не сплатив визначеного штрафу, що мав зробити до 15.04.2022 самостійно.
Роботодавець не погодився із санкціями та стверджував, що вживав усіх можливих заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю на виконання нормативів, надавав систематично до центрів зайнятості інформацію про вакансії та звіти до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.
Протягом 2021 року створював вакансії для осіб з інвалідністю у регіональних структурних підрозділах, працевлаштував 11 осіб з інвалідністю за переведенням, а також деяким працівникам було встановлено інвалідність.
Але внаслідок «ковідного» карантину відбулося істотне зниження обсягів виробництва. На підприємстві навіть довелося встановити режим неповного робочого часу (50% норми робочого часу) у 2021 році. За таких умов виконати норматив працевлаштування осіб з інвалідністю було неможливо. Фонд і сам це бачить, адже не надав доказів того, що до юрособи скеровували осіб з інвалідністю або що вони самостійно зверталися до підприємства з метою працевлаштування та їм було відмовлено.
Натомість Фонд заявив, що вакансії юрособа, справді, мала. Але шукати нових працівників почала із запізненням. Так, несвоєчасно (лише 17.12.2021) була подана інформація про вакансії для осіб з інвалідністю до центру зайнятості — як же за таких умов виконати норматив працевлаштування протягом 2021 року? Звісно, що центр зайнятості не встиг скерувати таких осіб до юрособи.
Та й сама інформація була подана некоректно:
— регіональні підрозділи подавали звіти до центрів зайнятості за місцем свого знаходження, а не до центру зайнятості за місцезнаходженням юрособи, як того вимагав Порядок подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затв. наказом Мінсоцполітики від 31.05.2013 №316 (далі — Порядок №316; втратив чинність 07.07.2022);
— у деяких звітах форми №3-ПН немає інформації стосовно того, що юрособа шукає саме осіб з інвалідністю.
Що ж до заяви про те, що протягом 2021 року деяким працівникам юрособи була встановлена інвалідність, а Фонд цього не врахував, то чому про це немає інформації у звіті за формою №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю» за 2021 рік? Адже цей звіт роботодавець складає самостійно! Фонд інвалідності заперечує й аргумент про працевлаштування 11 осіб з інвалідністю шляхом переведення з іншого структурного підрозділу, бо ці 11 осіб уже були зазначені у звіті №10-ПОІ за 2021 рік.
Посилання на обмеження госпдіяльності під час карантину необґрунтовані, бо карантинні заходи мали загальнодержавний характер, і більшість госпсуб’єктів виконали свої зобов’язання. Норма ст. 18 Закону №875 щодо виділення та створення робочих місць для осіб з інвалідністю має для роботодавця зобов’язальний, а не рекомендований характер.
Отже, сторони не дійшли згоди, і крапку в цьому спорі довелося ставити суду.
Що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавством не встановлено періодичності звітування про наявні вакансії. Передбачено лише одноразове інформування про кожну вакансію у визначений строк.
Своєчасне подання звіту за формою №3-ПН є одним із заходів, які роботодавець зобов’язаний вжити для недопущення правопорушення, пов’язаного з невиконанням нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, але є ключовим доказом вжиття роботодавцем залежних від нього заходів для недопущення цього правопорушення.
Систематичне (щомісячне) подання звітів за формою №3-ПН, розміщення оголошень про вакансії у ЗМІ та участь у заходах центрів зайнятості свідчать про виконання роботодавцем усіх залежних заходів, що звільняє від відповідальності.
Але в цій справі роботодавець не продемонстрував систематичного інформування центрів зайнятості протягом 2021 року, а подання звітів у другій половині грудня 2021 року було вочевидь несвоєчасним — адже максимально зменшувало ймовірність скерування центрами зайнятості осіб з інвалідністю та їх працевлаштування до кінця 2021 року, враховуючи строки реагування центрів зайнятості. Треба було подавати звіти одразу після виникнення вакансій протягом року, а не накопичувати їх до кінця року.
Покликання роботодавця на зниження доходів через «ковідні» карантинні обмеження та специфіку роботи підприємства, що унеможливлює працевлаштування осіб з інвалідністю на певні посади, не передбачає звільнення роботодавців від виконання нормативу. Відсутність доказів створення таких спеціалізованих чи адаптованих робочих місць, зокрема наказів чи інших документів, підтверджує невиконання роботодавцем обов’язків.
Що ж до заяв про те, що Фонд неправильно визначив кількість осіб з інвалідністю, за непрацевлаштування яких треба сплатити штраф, то тут відповідь Верховного Суду очевидна. Річний звіт складає роботодавець, а не Фонд. Отже, роботодавець не скористався правом самостійно розрахувати норматив працевлаштування осіб з інвалідністю та штраф за його порушення.
З огляду на все вищенаведене Верховний Суд вирішив, що розрахунок штрафу та пені є обґрунтованим і відповідає ст. 20 Закону №875 та Порядку №70.