Хто є посадовою особою?
В багатьох випадках винною за різні види порушень, скоєних протягом проведення господарської діяльності, є посадова або службова особа підприємства.
Наприклад, ч. 1 ст. 89 ГКУ встановлено, що посадовими особами, тобто особами, які здійснюють управління діяльністю господарського товариства, є голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) — голова і члени цієї ради.
А от ч. 3 ст. 18 ККУ надано визначення службових осіб. Так, такими особами на підприємствах, в установах чи організаціях є особи, які постійно чи тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.
Також загальне поняття службової особи дано у примітці 1 до ст. 364 ККУ. Крім того, особа є службовою не тільки тоді, коли вона виконує відповідні функції чи обов'язки постійно, але й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальними повноваженнями за умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї в установленому законом порядку правомочним органом або правомочним службовою особою. Заняття певної посади або доручення тимчасово виконувати відповідні обов'язку має бути оформлено відповідним рішенням (наказом, розпорядженням тощо).
При цьому в Постанові Пленуму ВАСУ від 26.04.2002 р. №5 зазначено, що «адміністративно-господарські обов'язки — це обов'язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо». Тож до посадових осіб може бути віднесено тільки тих, які такі обов'язки виконують на постійній основі, або тимчасово, але на підставі спеціального повноваження.
Зауважимо, що на підставі зазначених вище визначень головного бухгалтера теж можна віднести до посадових осіб підприємства. Відповідно, на нього теж можуть бути покладені всі види відповідальності, які встановлено для посадових осіб.
Чи покладається відповідальність на головного бухгалтера за організацію ведення бухобліку на підприємстві?
Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку покладено саме на керівника підприємства або його власника. Про це потрібно пам'ятати головному бухгалтеру.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону про бухоблік, відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Однак це не означає, що головний бухгалтер зовсім не відповідає за якість виконання своїх трудових обов'язків. Як і решта працівників, головний бухгалтер відповідає за це перед роботодавцем.
Також є певні види відповідальності, які покладаються саме на винних осіб або осіб, які виконували ті чи інші обов'язки. І не є таємницею, що на малих підприємствах на головного бухгалтера покладаються обов'язки і кадровика, і касира тощо. Тож якщо за посадовою інструкцією або наказом керівника, трудовим договором особою, яка мала виконувати певні обов'язки, є головний бухгалтер, то відповідатиме саме він.
Які види матеріальної відповідальності може бути покладено на працівника (зокрема і керівника та головного бухгалтера)?
Чинним законодавством України передбачено види відповідальності, які можуть бути застосовані до посадових осіб:
— адміністративна відповідальність — відповідно до КУпАП, інших актів чинного законодавства України;
— кримінальна, яка ґрунтується на нормах ККУ, що передбачає відповідальність за правопорушення, які є злочинами (найбільш суспільно небезпечними діяннями);
— дисциплінарна — відповідальність особи за порушення трудової дисципліни (трудового законодавства, правил внутрішнього трудового розпорядку, посадових інструкцій тощо); покладається на працівника адміністрацією підприємства відповідно до трудового законодавства;
— матеріальна — полягає в обов'язку особи відшкодувати збитки чи іншим чином відновити порушені права іншої особи, що спричинено правопорушенням.
Хто з працівників несе матеріальну відповідальність та коли?
Відповідно до ст. 130 КЗпП, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
Зі статті 130 КЗпП випливає, що притягти працівника до матеріальної відповідальності можна лише за одночасної наявності чотирьох елементів правопорушення, а саме:
1) порушення працівником трудових обов'язків;
2) наявність прямої дійсної шкоди;
3) причинний зв'язок між порушенням та шкодою;
4) вина працівника.
Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Але при заподіянні посадовою особою прямої дійсної шкоди слід пам'ятати про таке:
1) відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Отже, решта працівників за не отриману вигоду не відповідають, а ось адміністрація підприємства — так;
2) працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. Тобто складати наказ про утримання шкоди, звертатися до суду потрібно не в усіх випадках. Якщо роботодавець та працівник (у випадку із керівником підприємства, власники підприємства і такий керівник) домовляться про розмір шкоди та шлях її відшкодування, і працівник почне його дотримуватися, більшого і не треба;
3) якщо працівник відшкодовувати шкоду добровільно не бажає, її потрібно буде стягувати. Але при цьому треба знати, що наразі існує два види матеріальної відповідальності працівників — повна і обмежена, які суттєво відрізняються за розміром шкоди, яку вони покривають.
Що таке обмежена матеріальна відповідальність?
Згідно зі ст. 132 КЗпП, при заподіянні працівником прямої дійсної шкоди в розмірі, що менший від середнього місячного заробітку, працівник зобов'язаний відшкодувати пряму дійсну шкоду повністю. Якщо ж пряма дійсна шкода, що заподіяна працівником підприємству, перевищує середній місячний заробіток працівника, з останнього стягується лише сума, що дорівнює середньому місячному заробітку, а решта шкоди працівником не покривається.
Отже, під обмеженою матеріальною відповідальністю розуміється такий ступінь відповідальності, за якого працівник повинен відшкодувати збитки у розмірі не вище від заздалегідь встановленої межі. Якщо ж розмір шкоди перевищує цю встановлену межу, то та частина шкоди, що перевищує межу, відшкодуванню не підлягає.
Відповідно до ст. 133 КЗпП, обмежену матеріальну відповідальність несуть:
1) працівники — за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. У такому самому розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники — у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами працівникам, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям.
Порядок проведення відрахувань з зарплати див. в аналітиці.
Коли на працівника може покладатися повна матеріальна відповідальність?
Випадки повної матеріальної відповідальності перелічені у ст. 134 КЗпП. А саме, у разі якщо:
1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;
3) шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;
4) шкоду завдано працівником, який був у нетверезому стані;
5) шкоду завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;
6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків;
7) шкоду завдано не при виконанні трудових обов'язків;
8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;
9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.
За ст. 135-1 КЗпП письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.
Наразі чинним є Перелік посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва (додаток 1 до постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. №447/24). Цей перелік не містить посади, як керівник підприємства, головний бухгалтер, який працює як одна штатна одиниця, чи бухгалтер, який очолює бухгалтерську службу на підприємстві.
Тобто якщо керівник підприємства не уклав договору про повну матеріальну відповідальність, вона може бути покладена на нього тільки у випадках, зазначених в ст. 134 КЗпП. Але договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено з бухгалтером, зокрема у разі заміщення ним посади касира.
Ще про матеріальну відповідальність працівників можна прочитати тут.
Як із посадової особи може бути стягнуто розмір завданої їм шкоди?
Статтею 135-3 КЗпП визначено, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.
Розмір недоотриманого прибутку таким чином навряд чи вдасться визначити, але й норма щодо можливості його утримання з посадових осіб є відносно новою, а тому ще немає достатньої практики. У такому разі розмір заподіяної шкоди визначається роботодавцем розрахунково, а в разі, якщо працівник з цим визначеним розміром не згоден, цей розмір визначається судом.
У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів.
Розмір шкоди, яка підлягає покриттю, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.
Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками — за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Пам'ятайте: розпорядження (наказ) про утримання шкоди в межах середнього заробітку має бути видано не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.
У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.
Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.
Також суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Отже, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП.
Коли до працівника може бути застосовано дисциплінарну відповідальність?
Відповідно до ст. 147 КЗпП, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:
1) догана;
2) звільнення.
Але законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.
Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника (ст. 147-1 КЗпП).
Строк для застосування дисциплінарного стягнення встановлено ст. 148 КЗпП.
Так, дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
При цьому дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначено ст. 149 КЗпП. Зокрема:
— до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення;
— за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення;
— при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Особливості зняття дисциплінарного стягнення, зокрема, догани, зазначено у ст. 151 КЗпП. Крім того, за цією статтею, протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.
Буквальне тлумачення зазначених норм КЗпП у їх комплексі обумовлювало таке традиційне праворозуміння: протягом року після оголошення догани (якщо її не знято достроково) премію до працівника застосовувати не можна. Однак Мінпраці свого часу доводило майже протилежну думку. На думку Мінпраці, якщо положенням про преміювання не передбачено, що у разі винесення догани працівникові за порушення трудової дисципліни премії не нараховуються, то протягом дисциплінарного стягнення премії можуть виплачуватися.
Який розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян береться при встановленні розміру адміністративної або кримінальної відповідальності?
Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ ПКУ, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 ПКУ для відповідного року. Отже, в 2016 році під цим терміном мається на увазі 689 грн.
Але, як роз'яснював свого часу Міндоходів, неоподатковуваний мінімум доходів громадян на рівні податкової соціальної пільги застосовується саме в частині кваліфікації злочинів та правопорушень, а не в частині визначення суми штрафних санкцій за правопорушення або злочин. Що стосується розміру штрафних санкцій, то в цьому випадку слід застосовувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян виходячи із суми 17 грн.
Які види адміністративної відповідальності найчастіше застосовуються до посадових осіб?
Адміністративна відповідальність накладається на посадових осіб у разі виявлення порушень при проведенні перевірок відповідними контролюючими органами.
Про адміністративну відповідальність щодо порушення трудового законодавства розглянуто в аналітиці.
Розміри адміністративної відповідальності у разі порушення правил касової дисципліни наведено тут.
Які розміри адміністративної відповідальності встановлено за порушення у порядку сплати та подання звітності з ЄСВ, розглянуто у новині.
Інші види адміністративної відповідальності, які можуть виникнути у разі інших порушень, розглянуто у таблиці.
| Вид правопорушення | Підстава | Розмір адміністративної відповідальності | |
| у разі вчинення правопорушення вперше | у разі повторного вчинення протягом року одного і того ж правопорушення | ||
| Відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України | Ст. 163-1 КУпАП | Від 5 до 10 н. м. д. г. (від 85 до 170 грн) |
Від 10 до 15 н. м. д. г. (від 170 до 255 грн) |
| Неподання або несвоєчасне подання посадовими особами підприємств, установ та організацій платіжних доручень на перерахування належних до сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) | Ст. 163-2 КУпАП | Від 5 до 10 н. м. д. г. (від 85 до 170 грн) |
Від 10 до 15 н. м. д. г. (від 170 до 255 грн) |
| Неутримання або неперерахування до бюджету сум ПДФО при виплаті фізичній особі доходів, перерахування ПДФО за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян | Ст. 163-4 КУпАП | Від 2 до 3 н. м. д. г. (від 34 до 51 грн) |
Від 3 до 5 н. м. д. г. (від 51 до 85 грн) |
| Приховування в обліку валютних та інших доходів, непродуктивних витрат і збитків, відсутність бухгалтерського обліку або ведення його з порушенням установленого порядку, внесення неправдивих даних до фінансової звітності, неподання фінансової звітності, несвоєчасне або неякісне проведення інвентаризацій грошових коштів і матеріальних цінностей, несвоєчасне подання на розгляд, погодження або затвердження річного фінансового плану підприємства державного сектору економіки та звіту про його виконання, перешкоджання працівникам органу державного фінансового контролю у проведенні ревізій та перевірок, невжиття заходів по відшкодуванню з винних осіб збитків від недостач, розтрат, крадіжок і безгосподарності | Ст. 164-2 КУпАП | Від 8 до 15 н. м. д. г. (від 136 до 255 грн) |
Від 10 до 20 н. м. д. г. (від 170 до 340 грн) |
|
За порушення порядку використання коштів ФСС від НВВ, несвоєчасне або неповне їх повернення, несвоєчасне подання або неподання встановленої звітності, подання недостовірної звітності щодо страхових коштів.
Несвоєчасне інформування ФСС від НВВ про річний фактичний обсяг реалізованої продукції (робіт, послуг), нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання, що сталися на підприємстві, про зміни технології робіт або виду діяльності підприємства
|
Ст. 165-4 КУпАП | Від 8 до 15 н. м. д. г. (від 136 до 255 грн) |
Від 10 до 20 н. м. д. г. (від 170 до 340 грн) |
| Порушення порядку використання коштів ФСС з ТВП, несвоєчасне або неповне їх повернення, несвоєчасне подання або неподання встановленої звітності, подання недостовірної звітності щодо використання страхових коштів | Ст. 165-5 КУпАП | Від 8 до 15 н. м. д. г. (від 136 до 255 грн) |
Від 10 до 20 н. м. д. г. (від 170 до 340 грн) |
У яких випадках посадові особи можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності?
Відповідно до ст. 98 КПКУ, кримінальна справа може бути порушена в тому числі і відносно бухгалтерів підприємств за наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 КПКУ. На цьому наполягають фахівці МВС у листі від 31.03.2010 р. №13/3-4156.
Зокрема, кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) встановлено ст. 212 ККУ. За нею умисне ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), якщо ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, карається штрафом від 1000 до 2000 н. м. д. г. або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у великих розмірах, караються штрафом від 2000 до 3000 н. м. д. г. з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Частиною 3 ст. 212 ККУ встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), вчинене раніше судимою особою, або якщо воно призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах.
Звертаємо увагу! За ч. 4 ст. 212 ККУ особа, яка вчинила діяння, передбачені ч. 1 та 2 цієї ж статті, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).
Відповідно до примітки до ст. 212 ККУ, під значним розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших обов'язкових платежів, які в 1000 і більше разів перевищують установлений законодавством н. м. д. г., під великим розміром коштів слід розуміти — в 3000 і більше разів перевищують н. м. д. г., під особливо великим розміром коштів слід розуміти — в 5000 і більше разів перевищують установлений законодавством н. м. д. г..
Також ст. 212-1 ККУ встановлено випадки застосування кримінальної відповідальності у разі ухилення від сплати ЄСВ.
Умисне ухилення від сплати ЄСВ, вчинене службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, якщо таке діяння призвело до фактичного ненадходження до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування коштів у значних розмірах, карається штрафом від 1000 до 2000 н. м. д. г. або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування коштів у великих розмірах, караються штрафом від 2000 до 3000 н. м. д. г. з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Частиною 3 ст. 212-1 ККУ встановлено, що діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за ухилення від сплати ЄСВ, або якщо вони призвели до фактичного ненадходження до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування коштів в особливо великих розмірах, караються штрафом від 15000 до 25000 н. м. д. г. з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Також у ч. 4 ст. 212-1 ККУ зазначається, що особа, яка вперше вчинила діяння, передбачені частинами першою або другою ст. 212-1 ККУ, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила ЄСВ, а також відшкодувала шкоду, завдану фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування їх несвоєчасною сплатою (штрафні санкції, пеня).
Випадки притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності у разі порушення трудового законодавства розглянуто у аналітиці.
Яку відповідальність за порушення трудового законодавства несе роботодавець?
До підприємств або фізосіб-підприємців, якщо вони є роботодавцями, застосовується відповідальність згідно зі ст. 265 КЗпП у вигляді фінансової санкції (штрафу).
Штраф нараховується за результатами перевірки органом Держпраці суб'єкта господарювання або роботодавця, якщо під час проведення такої перевірки встановлено ознаку порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення. Порядок проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів затверджено наказом Мінсоцполітики від 02.07.2012 р. №390.
На сьогодні всі питання накладання штрафів органами Держпраці розглянуто у Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013 р. №509.
Слід звернути увагу, що ст. 265 КЗпП не встановлено строків давності для притягнення суб'єктів господарювання до фінансової відповідальності.
Як відомо, зазначені санкції мають право застосовувати Голова Держпраці, його заступники, начальники управлінь та відділів Держпраці з заступниками, начальники територіальних органів Держпраці і їх заступники. І з 11.03.2016 р. набрав чинності наказ Мінсоцполітики від 02.02.2016 р. №67, яким затверджено форму постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Держпраці за порушення законодавства про працю та зайнятість населення. Отже, зазначені нижче штрафи вже можуть покладатися на роботодавців.
| Фінансова відповідальність | ||
| Порушення | Відповідальність | Підстава |
| Фактичний допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) |
30 розмірів мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Протягом 2016 р. розмір штрафу буде змінюватися залежно від зміни розміру мінімальної зарплати. А саме:
з 01.01.2016 р. до 30.04.2016 р. розмір штрафу дорівнює 41340 грн;
з 01.05.2016 р. до 30.11.2016 р. — 43500 грн;
з 01.12.2016 р. до 31.12.2016 р. — 48000 грн.
|
Абз. 3 ст. 265 КЗпП |
| Оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві | ||
| Виплата заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати ЄСВ | ||
| Порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі |
3 розміри мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Протягом 2016 р. розмір штрафу дорівнюватиме:
з 01.01.2016 р. до 30.04.2016 р. — 4134 грн;
з 01.05.2016 р. до 30.11.2016 р. — 4350 грн;
з 01.12.2016 р. до 31.12.2016 р. — 4800 грн.
|
Абз. 4 ст. 265 КЗпП |
| Недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці |
10 розмірів мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Протягом 2016 р. розмір штрафу дорівнюватиме:
з 01.01.2016 р. до 30.04.2016 р. — 13780 грн;
з 01.05.2016 р. до 30.11.2016 р. — 14500 грн.
з 01.12.2016 р. до 31.12.2016 р. — 16000 грн.
|
Абз. 5 ст. 265 КЗпП |
| Порушення інших вимог трудового законодавства |
1 розмір мінімальної зарплати.
Протягом 2016 р. розмір штрафу дорівнюватиме:
з 01.01.2016 р. до 30.04.2016 р. — 1378 грн;
з 01.05.2016 р. до 30.11.2016 р. — 1450 грн;
з 01.12.2016 р. до 31.12.2016 р. — 1600 грн.
|
Абз. 6 ст. 265 КЗпП |
Яку відповідальність несе роботодавець за неподання повідомлення про прийняття на роботу працівника?
Статтею 24 КЗпП встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення про прийняття на роботу.
Тож у разі неподання повідомлення про прийняття на роботу у податковий орган виникло порушення процедури допущення працівника до роботи.
Окремого штрафу за неподання такого повідомлення не існує.
Але у листі від 03.08.2015 р. №1364/24/21/01/2298-15 фахівці Мінсоцполітики роз'яснювали, що повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу є частиною укладання трудового договору, яке складається з виданого наказу й повідомлення ДФС та її територіальних органів. Тому фактичний допуск працівника до роботи без укладання трудового договору призведе до накладання штрафу органом Держпраці при перевірки у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (ст. 265 КЗпП).
На нашу думку, така позиція є занадто фіскальною. Згідно зі ст. 24 КЗпП, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, на нашу думку, повідомлення органу ДФС про прийняття працівника на роботу повинно здійснюватися вже після укладання трудового договору (однак до фактичного початку роботи працівника).
Доречніше в цьому випадку говорити про передбачений ст. 265 КЗпП штраф за інші порушення законодавства з праці, в розмірі однієї мінімальної зарплати, або про адміністративний штраф, встановлений ст. 41 КУпАП за інші порушення вимог законодавства про працю, у розмірі від 30 до 100 н. м. д. г. (510 грн — 1700 грн).
Зверніть увагу! Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю. Тож допущену помилку підприємство має виправити і подати до органу ДФС повідомлення про прийняття на роботу такого працівника.
Яку відповідальність несе підприємство за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку із звільненим?
Остаточний розрахунок зі звільненим працівником потрібно зробити в день звільнення (ст. 116 КЗпП). Це стосується також і компенсації за невикористані відпустки, яку слід виплатити в цей день.
Трапляються й випадки, коли працівник з різних причин (в тому числі через прогул) у день звільнення відсутній на робочому місці. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Але на підставі ст. 116 КЗпП, про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Якщо при звільненні працівнику помилково не була нарахована компенсація за невикористані відпустки або з якихось причин виплата цієї компенсації не була проведена при його звільненні, працівник має право звернутися до суду. Суди визнають, що строку давності для заяви таких вимог немає (рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 10.07.2014 р. у справі №733/744/14-ц). Цю правову позицію закріплено і в практиці Конституційного Суду України (рішення від 15.10.2013 р. у справі №8-рп/2013), що ще більше посилило позиції працівників у подібних справах.
Така вимога, якщо буде підтверджена її обґрунтованість, підлягає задоволенню. А роботодавець-порушник та його винні посадові особи несуть адміністративну та фінансову відповідальність. Окрім цього, за період з моменту звільнення і до погашення заборгованості перед працівником роботодавець повинен буде виплатити йому середній заробіток. Про застосування цієї норми на практиці ми нещодавно писали.
Яку відповідальність несе роботодавець за порушення строків виплати зарплати або невиплату відпусткових перед початком відпустки?
Заробітна плата за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки, що визначено ст. 115 КЗпП та ст. 21 Закону про відпустки.
У листі Мінсоцполітики від 26.06.2009 р. №155/13/116-09 роз'яснено, що у зазначеній нормі йдеться про календарні дні.
Порядок і умови надання щорічних відпусток визначено ст. 79 КЗпП та ст. 10 Закону про відпустки. Зокрема, конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Отже, при наданні відпустки згідно з графіком роботодавець має достатньо часу для виплати заробітної плати за час відпустки, зокрема, за три дні до її початку.
Невчасна виплата власником або уповноваженим ним органом заробітної плати за час щорічної відпустки відповідно до п. 2 ст. 11 Закону про відпустки є підставою для перенесення відпустки. Підприємство не має права відмовити працівникові, який звернувся із заявою пpо перенесення відпустки у зв'язку з такою обставиною.
Порушення термінів виплати зарплати або відпусткових є підставою для накладення адміністративного штрафу, передбаченого ст. 41 КУпАП, в розмірі від 30 до 100 н. м. д. г. (від 510 до 1700 грн). Штраф накладається на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.
Крім того, згідно зі ст. 265 КЗпП, юридичні особи та фізособи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплати їх не в повному обсязі — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення (на даний час — 4350 грн); порушення інших вимог трудового законодавства — у розмірі мінімальної заробітної плати (на даний час — 1450 грн).
Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.
Зазначені штрафи накладаються Держпраці при проведенні перевірок.
Яку відповідальність несе роботодавець за неправильне нарахування зарплати за дні відрядження?
Основні гарантії, які надаються працівникам під час їх перебування у відрядженні, встановлено ст. 121 КЗпП. Відповідно до цієї статті, працівникам, які скеровані у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим від середнього заробітку.
Спинімося на гарантії у вигляді оплати праці. Як видно з вищенаведеного, за період відрядження працівникові платиться не середній заробіток, а саме зарплата, тобто табелюються робочі дні і за них нараховується заробіток відповідно до прийнятої системи оплати праці.
Для цього слід розрахувати середньоденний заробіток та порівняти його зі щоденною оплатою працівника. У ст. 121 КЗпП не деталізовано, що входить до оплати праці за трудовим договором. Фахівці Мінсоцполітики у листах від 06.08.2014 р. №1126/13/84-14 та від 06.03.2016 р. №141/18/99-15 надали роз'яснення щодо цього. Так, на їхню думку, до розрахунку денного заробітку працівника включаються всі виплати, які працівник отримає у місяці, в якому його скеровують у відрядження: оклад, доплати, надбавки, премії тощо. Жодної аргументації у роз'ясненні не надано. Тому звернімося до Закону про оплату праці.
Відповідно до ст. 1 Закону про оплату праці, заробітна плата — це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Непроведення такого порівняння може призвести до нарахування зарплати у меншому розмірі, ніж має бути. І тоді до підприємства може бути застосовано фінансову відповідальність відповідно до ст. 265 КЗпП за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, бо, на думку Держпраці, гарантії в оплаті праці за дні відрядження є мінімальними державними гарантіями. Докладніше тут.
Штраф за таке порушення становить 10 розмірів мінімальної зарплати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Які штрафні санкції можуть виникнути при несплаті ЄСВ або при виправленні помилок, що призводять до донарахування ЄСВ?
За помилки щодо ЄСВ страхувальник несе відповідальність навіть у разі самостійного їх виправлення. Однак оскільки помилки можуть бути різними, різною є і відповідальність.
Якщо дохід не було своєчасно нараховано (і суму ЄСВ також), то страхувальник обов'язково несе фінансову відповідальність. Якщо за результатами самостійного виправлення помилки у звіті з ЄСВ страхувальник донараховує своєчасно не нарахований ЄСВ, то до нього застосовуються штрафні санкції у вигляді штрафу в розмірі 10% донарахованої суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50% суми донарахованого ЄСВ (п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону про ЄСВ).
Крім того, ненарахування ЄСВ часто означає виникнення недоплати. А це, своєю чергою, означає нарахування пені за несвоєчасну сплату ЄСВ. Така пеня передбачена ч. 10 ст. 25 Закону про ЄСВ і становить 0,1% суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Порядок нарахування такої пені встановлений п. 5 розділу VІІ Інструкції №449.
Зверніть увагу на те, що днем початку нарахування пені вважається перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу. Оскільки для донарахованих за минулий період сум ЄСВ не встановлено окремих строків для їх сплати в бюджет, то, на нашу думку, в такому випадку днем, з якого слід починати обрахувати пеню, буде день, наступний за останнім днем сплати ЄСВ за місяць, за який донараховано дохід. І оскільки дохід через його несвоєчасне нарахування не був своєчасно виплачений працівникові, то таким днем буде день, наступний за днем, який встановлено для випадку, коли дохід був нарахований, але не був виплачений працівникові.
Підставою для сплати такого штрафу і пені є рішення від органу ДФС, який наразі адмініструє ЄСВ і веде Реєстр страхувальників. У звіті з ЄСВ їх сума не зазначається.
Також за порушення порядку нарахування ЄСВ може виникнути адміністративна відповідальність (рішення, застосовувати штраф чи ні, приймає керівник органу ДФС; крім того, ст. 38 КУпАП встановлено строки застосування такого штрафу). Адміністративний штраф застосовується до посадових осіб страхувальника за ст. 165-1 КУпАП, в розмірі від 30 до 40 н. м. д. г. (від 510 грн до 680 грн). За повторне протягом року вчинення таких дій — від 40 до 50 н. м. д. г. (наразі від 680 грн до 850 грн).
Також до підприємства може бути застосовано штраф за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується ЄСВ. Штраф накладається у розмірі від 8 до 15 н. м. д. г. на підставі п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону про ЄСВ.
Якщо дохід і ЄСВ було нараховано і сплачено вчасно, а помилка була лише в неправильному складанні звіту з ЄСВ, то вищенаведені види штрафів не можуть бути застосовано до страхувальника.
Втім, виправити помилку у звіті варто самостійно. Адже якщо її виявлять податківці, до посадових осіб підприємства може бути застосовано адміністративна відповідальність за подання недостовірних відомостей відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону про ЄСВ.
Сам розмір штрафу за подання недостовірних відомостей в звіті з ЄСВ визначено ст. 165-1 КУпАП. Він становить від 30 до 40 н. м. д. г. (від 510 грн до 680 грн). За повторне протягом року вчинення таких дій до посадових осіб може бути застосовано штраф у розмірі від 40 до 50 н. м. д. г. (наразі від 680 грн до 850 грн).
Насамкінець зверніть увагу: на відміну від адміністративних штрафів, для фінансових санкцій, встановлених ст. 25 Закону про ЄСВ, не встановлено строків давності і граничного терміну їх застосування (ч. 16 ст. 25 Закону про ЄСВ).
Яку відповідальність несе страхувальник у разі неподання або подання із затримкою Звіту з ЄСВ?
Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 25 Закону про ЄСВ за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності податковим органом накладається штраф у розмірі 10 н. м. д. г. (170 грн) за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.
Ті самі дії, вчинені платником ЄСВ, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 60 н. м. д. г. (1020 грн).
Яку відповідальність несе страхувальник за несплату або несвоєчасну сплату ЄСВ?
Згідно з п. 6 частини першої ст. 1 Закону про ЄСВ, суми ЄСВ, своєчасно не нараховані та/або не сплачені у строки, встановлені Законом про ЄСВ, є недоїмкою.
Штраф у розмірі 20 відсотків несплачених або несвоєчасно сплачених сум ЄСВ накладається за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) ЄСВ (п. 2 частини одинадцятої ст. 25 Закону про ЄСВ);
За несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми ЄСВ одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується ЄСВ (авансових платежів), накладається штраф у розмірі 10 відсотків таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум (п. 6 частини одинадцятої ст. 25 Закону про ЄСВ).
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1% суми недоплати за кожний день прострочення (частина десята ст. 25 Закону про ЄСВ).
Крім того, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати ЄСВ посадові особи платників ЄСВ несуть адміністративну відповідальність (абзац другий частини першої ст. 26 Закону про ЄСВ).
Згідно зі ст. 165-1 КУпАП:
— несплата або несвоєчасна сплата ЄСВ, у тому числі авансових платежів, у сумі, що не перевищує 300 н. м. д. г., — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, ФОП або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, від 40 до 80 н. м. д. г. За повторне за рік вчинення таких дій — накладення штрафу від 150 до 300 н. м. д. г.;
— несплата або несвоєчасна сплата ЄСВ, у тому числі авансових платежів, у сумі більше 300 н. м. д. г. — тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, ФОП або осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, від 80 до 120 н. м. д. г. За повторне за рік вчинення таких дій — накладення штрафу від 150 до 300 н. м. д. г.
Яку відповідальність несе страхувальник за нецільове використання коштів, отриманих від ФСС?
На сьогодні порядок використання страхових коштів встановлено ст. 34 Закону №1105.
І згідно зі ст. 18 Закону №1105 у разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми. Чи було таке порушення, встановлює орган ФСС під час перевірки.
Які види відповідальності передбачені за порушення податкового законодавства?
Платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (тобто органи ДФС).
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності:
— фінансова;
— адміністративна;
— кримінальна.
Щодо кримінальної та адміністративної відповідальності ми говорили вище, тож зупинімося саме на фінансовій відповідальності, адже вона встановлюється та застосовується згідно з ПКУ та іншими законами.
Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Загальні умови і правила притягнення до фінансової відповідальності за порушення податкового законодавства:
— притягнення до такої фінансової відповідальності платників податків не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності;
— застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) не звільняє платників податків від обов'язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів;
— строки застосування, сплата, стягнення та оскарження сум штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) здійснюються у порядку, визначеному ПКУ для сплати, стягнення та оскарження сум грошових зобов'язань. А отже, для такого виду відповідальності існує і строк давності, який визначається за ст. 102 ПКУ;
— у разі вчинення платником податків двох або більше порушень штрафні (фінансові) санкції (штрафи) застосовуються за кожне вчинене разове та триваюче порушення окремо. Але за одне податкове правопорушення контролюючий орган може застосувати тільки один вид штрафної (фінансової) санкції (штрафу);
— у разі застосування контролюючими органами до платника податків штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) такому платнику податків надсилаються (вручаються) податкові повідомлення-рішення.
Найпоширеніші види фінансової відповідальності, встановленої ПКУ, зазначені тут. Там же ви зможете знайти і наші аналітичні матеріали щодо застосування таких санкцій.
Яку відповідальність встановлено за порушення законодавства про зайнятість населення?
Державний контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення здійснює уповноважений орган з реалізації державної політики з питань державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в межах їх повноважень. Громадський контроль у сфері зайнятості населення здійснюють професійні спілки та їх об'єднання, роботодавці та їх об'єднання.
Статтею 53 Закону про зайнятість встановлено такі види фінансової відповідальності:
— у разі невиконання роботодавцем протягом року квоти для працевлаштування громадян, зазначених у ч. 1 ст. 14 цього Закону, з нього стягується штраф за кожну необґрунтовану відмову у працевлаштуванні таких осіб у межах відповідної квоти у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення. Отже, штраф застосовується до роботодавця не за невиконання квоти, а саме за необґрунтовану відмову у працевлаштуванні осіб, які під неї підпадають. Докладніше про це дивіться у листі Мінсоцполітики від 04.05.2016 р. №137/06/186-16;
— у разі провадження суб'єктом господарювання діяльності з надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном без отримання відповідної ліцензії або наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця без отримання відповідного дозволу стягується штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
— у разі неподання або порушення порядку подання суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні, відповідно до цього Закону відомостей про працевлаштованих ним осіб стягується штраф у двократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
— у разі застосування роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця:
- на умовах трудового або іншого договору без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства, стягується штраф за кожну особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
- на інших умовах, ніж ті, що передбачені зазначеним дозволом, або іншим роботодавцем, стягується штраф за кожну особу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
— у разі неподання або порушення роботодавцем установленого порядку подання даних, передбачених абзацом третім пункту 4 частини третьої статті 50 цього Закону, стягується штраф у чотирикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
— у разі порушення суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні в Україні, вимог частини другої статті 37 цього Закону стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення;
— у разі порушення суб'єктом господарювання, який надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, вимог цього Закону та Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» стягується штраф у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення.
Згідно з Порядком №509, ці штрафи можуть бути накладені на підставі:
- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Яку відповідальність несуть роботодавці в разі невиконання нормативу працевлаштування інвалідів?
Згідно зі ст. 19 Закону №875, для роботодавців установлено норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, — у кількості одного робочого місця.
Роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів в рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.
Відповідно до ст. 20 Закону №875, роботодавці, в яких середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для роботодавців, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Але: зазначені штрафи не поширюються на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів затверджено Постановою №70.
Так, суми адміністративно-господарських санкцій роботодавці обчислюють самостійно (в звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ) і сплачують їх до відділень Фонду інвалідів на рахунки, відкриті в органах Держказначейства за місцем державної реєстрації, до 15 квітня року, що настає за роком, у якому відбулося порушення нормативу.
Пеню сплачує роботодавець, якщо порушує строки сплати суми адміністративно-господарських санкцій. Згідно з Порядком №223 та ст. 20 Закону №875, пеня нараховується у розмірі 120% річних облікової ставки Нацбанку України, що діяла на час сплати, на повну суму недоїмки, за кожен календарний день прострочення.
Крім того, згідно з частиною другою ст. 188-1 КУпАП, невиконання посадовою особою, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, фізичною особою, яка використовує найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання відділенням Фонду звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів тягнуть за собою накладення штрафу від 10 до 20 н. м. д. г. Отже, на посадову особу, яка користується правом приймати на роботу і звільняти з роботи, або фізичну особу, яка використовує найману працю, накладається адміністративний штраф від 170 грн до 340 грн.
Детальніше про складання звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ читайте тут.
Додатково про трудові гарантії інваліда дивіться тут.