Валютний контроль

Валютний контроль

Якими основними нормативно-правовими актами слід керуватись у сфері ЗЕД?

А що на практиці?

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є:

— Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»;

— Закон України від 16.04.91 р. №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

— Закон України від 23.09.94 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»;

— Закон України від 23.12.98 р. №351-XIV «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»;

— Указ Президента України від 18.06.94 р. №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами»;

— Указ Президента України від 27.06.99 р. №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»;

— Наказ Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» та інші.

Які валютні операції підпадають під режим ліцензування?

А що на практиці?

Систему валютного регулювання і валютного контролю передбачено Декретом №15-93. Цей нормативний документ установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, видаються індивідуальні ліцензії Національного банку України. Пунктом 4 ст. 5 Декрету №15-93 встановлено низку валютних операцій, які потребують наявності такої індивідуальної ліцензії. Це, зокрема:

— використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;

— розміщення валютних цінностей на рахунках і у вкладах за межами України¹;

— здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів².

Порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Порядок видачі Нацбанком індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу встановлено Положенням №483. Порядок видачі Нацбанком індивідуальних ліцензій на розміщення резидентами (юридичними та фізичними особами) валютних цінностей на рахунках за межами України регулює Положення №485.

¹ Серед винятків передбачено відкриття рахунків в іноземній валюті інвесторами — учасниками угод про розподіл продукції, у тому числі представництвами іноземних інвесторів за угодами про розподіл продукції.

² За винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами — резидентами як дарунок або у спадщину.

Як отримати індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу?

Що каже Закон?

Для отримання ліцензії заявник має подати Національному банку такі документи:

— заяву про видачу ліцензії (додаток 1);

— виписку (витяг) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та довідку про взяття на облік як платника податків (для платників податків) або їх копії, засвідчені нотаріально або державними органами, які видали документи, — для юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців і представництв нерезидентів в Україні;

— копії сторінок паспорта (або документа, що його замінює), які містять: прізвище, ім'я, по батькові (якщо є), дату народження, серію і номер, дату видачі та найменування органу, що видав документ, місце реєстрації; копію документа про присвоєння ідентифікаційного номера платника податків або документа про відсутність цього номера (для платників податків) — для фізичних осіб, які не є підприємцями;

— довідки уповноважених банків з реквізитами рахунків, які заявник використовуватиме для здійснення валютної операції;

— оригінали або копії документів, на підставі яких виникли зобов'язання в іноземній валюті (договори, листи, рахунки, клопотання відповідного центрального органу виконавчої влади України або відповідного державного органу іноземної держави тощо). Якщо такі документи відсутні, то резиденти — юридичні особи та фізичні особи — підприємці подають копію бізнес-плану, під час реалізації якого виникнуть зазначені зобов'язання;

— висновок територіального управління Національного банку за місцезнаходженням (місцем проживання) заявника про дотримання заявником вимог ліцензій та цього Положення (якщо заявник має місцезнаходження /місце проживання/ на території України і якщо такі ліцензії видавалися протягом поточного та попереднього років). Такий висновок управління передає заявнику в письмовій формі протягом двох тижнів з дня отримання письмового звернення від останнього. У висновку має зазначатися інформація про відсутність порушень або про види порушень, допущених заявником, і заходи, що були застосовані у зв'язку з цим до нього.

Національний банк має право запитувати й отримувати від заявника додаткові документи чи їх копії, що потрібні для з'ясування обставин щодо проведення валютної операції.

П. 2.1 Положення №483

А що на практиці?

Дата видачі ліцензії має передувати даті здійснення валютної операції. Строк, який за умовами ліцензії надається її власнику для здійснення валютної операції, не може перевищувати одного календарного року з дати видачі ліцензії. Початок строку дії ліцензії не може встановлюватися раніше від дати видачі ліцензії.

Чи здійснюються розрахунки між резидентами в іноземній валюті?

Що каже Закон?

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України

Офіційна думка

Відповідно до п. 1 ст. 3 Декрету №15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. При цьому використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України згідно з пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету №15-93.

Порядок видачі зазначеної ліцензії визначений Положенням №483. Враховуючи вищевикладене, здійснення на території України розрахунків між резидентами в іноземній валюті як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Інформаційно-довідковий департамент Міндоходів

Які операції з іноземною валютою суб'єкти господарювання можуть здійснювати без отримання індивідуальної ліцензії НБУ?

А що на практиці?

Як передбачено ст. 5 Декрету №15-93, без отримання індивідуальної ліцензії СГ мають право здійснювати такі операції:

— платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав, за винятком оплати валютних цінностей та за договорами (страховими полісами, свідоцтвами, сертифікатами) страхування життя;

— платежі в іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій;

— вивезення за межі України іноземної інвестиції в іноземній валюті, раніше здійсненої на території України, в разі припинення інвестиційної діяльності;

— платежі в іноземній валюті за межі України у вигляді плати за послуги з аеронавігаційного обслуговування повітряних суден, що справляється Європейською організацією з безпеки аеронавігації (Євроконтроль) відповідно до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів, вчиненої в м. Брюсселі 12 лютого 1981 року, та інших міжнародних договорів;

— переказ інвестором (представництвом іноземного інвестора на території України) за межі України іноземної валюти іншим інвесторам за відповідною угодою про розподіл продукції.

Крім цього, резиденти — юрособи і фізособи-підприємці та іноземні представництва — мають право використовувати з поточних рахунків готівкову іноземну валюту для забезпечення витрат на відрядження працівників за кордон, а також на представницькі витрати (організацію офіційних заходів за кордоном), для забезпечення експлуатаційних витрат, пов'язаних з обслуговуванням власних (орендовані, фрахтовані) транспортних засобів за кордоном. Суб'єкти господарювання та іноземні представництва можуть використовувати готівкову іноземну валюту з поточних рахунків для оплати праці, виплати премій і призів працівникам-нерезидентам, які працюють в Україні за контрактом (а от наймодавці-нерезиденти здійснюють оплату праці резидентів виключно у валюті України у готівковій або безготівковій формі, згідно з нормами ст. 7 Декрету №15-93). Згадані операції, які не потребують наявності індивідуальної ліцензії від Нацбанку, передбачені Правилами №200.

Чи може резидент укласти договір поруки з нерезидентом щодо забезпечення виконання другим резидентом зобов'язань перед нерезидентом з оплати продукції, робіт, послуг за зовнішньоекономічним договором одночасно з укладенням такого договору? Чи потребує індивідуальної ліцензії НБУ платіж резидентом-поручителем в іноземній валюті за кордон на виконання договору поруки?

Офіційна думка

Згідно зі статтями 553 — 559 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку частково або у повному обсязі. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Оскільки порука є додатковим зобов'язанням щодо основного, то укладення договору поруки можливе тільки після виникнення основного зобов'язання, посилання на яке в договорі є обов'язковим. Таким чином, погашення заборгованості шляхом надання договору поруки здійснюється відповідно до вимог п. 4 «а» ст. 5 Декрету №15-93 не потребують індивідуальної ліцензії платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав. Враховуючи те, що відповідно до договору поруки поручитель має зобов'язання за виконання боржником (резидентом) свого зобов'язання перед кредитором (нерезидентом), то платежі резидента поручителя в іноземній валюті за кордон є виконанням ним цього зобов'язання перед нерезидентом щодо оплати товарів (робіт, послуг), що надані резиденту України та є такими, що не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Інформаційно-довідковий департамент Міндоходів

Чи потрібно резиденту отримувати індивідуальну ліцензію НБУ для перерахування іноземної валюти за межі України у вигляді штрафних санкцій (пені) за порушення умов ЗЕД-договору?

А що на практиці?

Як було зазначено у відповідях на попередні запитання, відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету №15-93, індивідуальної ліцензії не потребують операції щодо здійснення резидентами платежів у іноземній валюті за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших майнових прав.

Купівля іноземної валюти на оплату штрафних санкцій, передбачених у ЗЕД-договорах за невиконання резидентами умов цих контрактів, є купівлею іноземної валюти на оплату майнових прав, і тому така операція індивідуальної ліцензії не потребує. А підставою для перерахування коштів за межі України у цьому разі є відповідний зовнішньоекономічний контракт.

Щодо розміру відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, то для вирішення цього питання насамперед слід врахувати норми законодавства відповідної країни та умови окремого ЗЕД-договору. Якщо застосовується законодавство України, то ст. 3 Закону №543¹ встановлено максимальний розмір відповідної пені, а саме: розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Можливість перерахування іноземної валюти з поточного валютного рахунка суб'єкта господарювання на користь нерезидента за межі України за ЗЕД-договорами (у т. ч. в рахунок оплати штрафних санкцій, пені) передбачено п. 5.4 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (постанова Правління НБУ від 12.11.2003 р. №492).

¹ Закон України від 22.11.96 р. №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань».

Між резидентами укладено договір комісії на продаж товару за межі України. Чи має право комісіонер перерахувати комітенту одержані на свій рахунок кошти в іноземній валюті від покупця-нерезидента без індивідуальної ліцензії НБУ?

А що на практиці?

На жаль, офіційних роз'яснень цього питання контролюючими органами, зокрема НБУ, немає. Спробуємо аргументувати власний погляд.

Згідно зі ст. 1011 ЦКУ, «за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента». Виходячи з визначення терміна «валютні операції» відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету №15-93, це: «операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України». Звертаємо увагу, що відповідно до ст. 1018 ЦКУ «майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента». За умовами запитання таким майном виступає іноземна валюта, яку комісіонер отримав унаслідок продажу належного комітенту товару. Отже, зарахована від нерезидента на поточний рахунок комісіонера іноземна валюта є власністю комітента. Саме тому при подальшому перерахуванні комісіонером іноземної валюти комітенту не відбувається перехід права власності на таку іноземну валюту. Відповідно, робимо висновок, що така операція не є валютною, а тому не потребує індивідуальної ліцензії НБУ (ліцензуванню підлягають лише валютні операції).

Відповідно до ст. 7 Декрету №15-93, у розрахунках між резидентами і нерезидентами у межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Таким чином, комісіонер правомірно отримав іноземну валюту від нерезидента за проданий від свого імені товар, належний комітентові.

Враховуючи вищенаведене, не можна вважати, що при перерахуванні комісіонером іноземної валюти комітенту має місце «використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», що потребує індивідуальної ліцензії НБУ (пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету №15-93). Адже у ситуації, що розглядається, відбувається перерахування іноземної валюти належному власнику, а не «розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права».

На підставі договору комісії, укладеного між резидентами, комісіонер утримує власну винагороду із суми в іноземній валюті, що надійшла на його рахунок від нерезидента за реалізований товар. Чи потрібна індивідуальна ліцензія НБУ для утримання винагороди?

А що на практиці?

Відповідно до ст. 1020 ЦКУ, «комісіонер має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента, якщо інші кредитори комітента не мають переважного перед ним права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові». Таке право стосується і комісійної винагороди.

Як сказано у ст. 3 Декрету №15-93, валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань. А використання як засобу платежу іноземної валюти на території України потребує індивідуальної ліцензії НБУ відповідно до пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету №15-93. Згідно з п. 1.3 Положення про валютний контроль, термін «використання іноземної валюти як засобу платежу» визначається як розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Утримання комісіонером-резидентом комісійної плати в іноземній валюті з виручки в іноземній валюті, що надійшла на його поточні валютні рахунки від нерезидента як плата за експортовані товари і підлягає перерахуванню комітенту-резиденту, за дорученням якого було продано зазначені товари, є розрахунком комітента з комісіонером за надані останнім послуги, виконані роботи з реалізації товарів. При цьому відбувається перехід права власності на іноземну валюту від комітента до комісіонера, що свідчить про наявність ознак валютної операції (визначення терміна наведено у відповіді на попереднє запитання).

Отже, у цьому разі для утримання винагороди в іноземній валюті потрібна індивідуальна ліцензія НБУ.

Проте якщо сторони договору комісії передбачили умову про конвертацію комісіонером отриманої від нерезидента іноземної валюти і перерахування комітенту виручених коштів уже в національній валюті України, то утримання комісіонером своєї винагороди з конвертованої у валюту України виручки не потребує індивідуальної ліцензії НБУ. Адже тоді дотримується вимога, встановлена у ст. 3 Декрету №15-93.

Якою мовою укладаються зовнішньоекономічний контракт?

Офіційна думка

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.04.1991 №959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Згідно із ст. 6 Закону зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) затверджено наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 року №201. Відповідно до частини 2 пп. 1.11 п. 1 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління НБУ від 24.03.1999 №136, банки мають право вимагати від резидентів перекладу на українську мову договорів з нерезидентами, які складені іноземною мовою, та інших документів, що необхідні для здійснення контролю за своєчасністю розрахунків за експортними, імпортними операціями їх клієнтів.

Не перекладаються на українську мову документи, складені російською мовою, а також ті, текст яких викладено іноземною мовою з одночасним його викладенням українською (російською) мовою.

Не перекладаються на українську мову документи, які складені іноземною мовою, за умови, що вони відрізняються лише цифровою інформацією та/або даними щодо конкретних фізичних осіб (прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання) або юридичних осіб (найменування, місцезнаходження) від зразка, який перекладено з іноземної мови з дотриманням вимог абзацу другого цього пункту.

Інформаційно-довідковий департамент Міндоходів

У яких випадках декларують валютні цінності, що перебувають за межами України?

Офіційна думка

<...> Щодо питання 1.

Відповідно до вимог пункту 2 наказу Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207 (далі — наказ №207) декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності за встановленою формою в регіональних відділеннях Національного банку України та в державних податкових інспекціях за місцем знаходження суб'єктів підприємницької діяльності.

При цьому послідовність подання суб'єктами підприємницької діяльності Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, та отримання ними довідки про проведення декларування встановлена спільним листом Національного банку України та Державної податкової адміністрації України від 17.04.2003 №28-311/1929-2823, №3368/5/23-5316, який на сьогодні не є відкликаним. У цьому зв'язку вважаємо, що опрацювання та внесення змін до нормативно-правових актів, якими врегульоване питання декларування валютних цінностей, доходів та майна резидентів, що перебуває за межами України, має здійснюватись за участю Державної податкової адміністрації України. Разом з тим, оскільки розробником затвердженої наказом №207 форми є Міністерство фінансів України, то вносити відповідні зміни має безпосередньо цей державний орган.

<...> Щодо питання 4.

Вважаємо, що у випадку, коли резидент самостійно виявив помилку у Декларації про валютні цінності, але така Декларація вже ним була подана, має місце порушення порядку декларування валютних цінностей, що тягне за собою накладення на резидента штрафних санкцій, передбачених пунктом 2.7 Положення про валютний контроль.

Щодо питань 3 та 5.

Валютним законодавством для резидентів встановлено обов'язок щодо декларування валютних цінностей, доходів та іншого майна, які їм належать, незважаючи на те, що такі валютні цінності та майно є «непростроченими» (зокрема, внески до статутних фондів).

При цьому, як вже було зазначено вище, заповнення Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, здійснюється за формою, затвердженою наказом №207, а сама послідовність подання суб'єктом підприємницької діяльності Декларації та отримання довідки про проведення декларування наявних в нього валютних цінностей та майна встановлена у спільному листі Національного банку України та Державної податкової адміністрації України від 17.04.2003 №28-311/1929-2823, №3368/5/23-5316. Недотримання визначеної процедури декларування у разі наявності валютних цінностей та майна (безвідносно того, що такі валютні цінності не є «простроченими» чи такими, що перебувають за кордоном з перевищенням законодавчо встановлених строків), на нашу думку, є порушенням встановлених Національним банком України порядку і термінів декларування та тягне за собою відповідальність, передбачену пунктом 2.7 Положення про валютний контроль.

<...>

Лист НБУ від 28.07.2005 р. №13-122/3484
Про порядок декларування валютних цінностей,
доходів та майна, що знаходяться за межами України.

А що на практиці?

Вимогу щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, яке перебуває за межами України, встановлено у ст. 9 Декрету №15-93. Цією статтею передбачено декларування в НБУ. Також ця вимога зазначена у п. 1 Указу Президента України від 18.06.94 р. №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами». Крім того, в Указі сказано, що декларація подається до ДПІ (тепер — до територіального органу Міндоходів. — Ред.).

Форму Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затверджено наказом Мінфіну від 25.12.95 р. №207.

Порядок подання Декларації визначено спільним листом НБУ та ДПАУ від 17.04.2003 р. №28-311/1929-2823 і №3368/5/23-5316, а також листом НБУ від 28.07.2005 р. №13-122/3484. Подають Декларацію у такій послідовності:

1. Декларацію у двох примірниках (заповнена станом на перше число наступного звітного кварталу) подають до територіального органу Міндоходів за місцезнаходженням СГ. Один примірник залишається в органі Міндоходів для обліку та контролю, а на другому ставляться штамп цього органу, до якого подано Декларацію, і підпис відповідальної особи.

2. СГ подає Декларацію зі штампом органу Міндоходів та підписом відповідальної особи до територіального управління НБУ за своїм місцезнаходженням.

3. Після отримання Декларації територіальне управління НБУ за зверненням резидента видає довідку про проведення декларування, яка засвідчується підписом начальника (заступника начальника) територіального управління НБУ та відбитком печатки відповідного територіального управління.

4. Зазначену довідку СГ подає органу Міндоходів, до якого попередньо подав Декларацію, для засвідчення підписом голови (начальника) відповідного органу або його заступника та відбитком печатки.

Засвідчена та скріплена печатками територіального управління НБУ і Міндоходів довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, здійснення СГ розрахунків за ЗЕД-договорами через уповноважені банки України, а також провадження інших видів зовнішньоекономічної діяльності (п. 5 Наказу №207).

Приклад 1. ПП «Хайтек» вивезло товар у Республіку Білорусь на суму 100 тис. дол. США 18.09.2013 р. Розрахунок у сумі 40 тис. дол. США надійшов на валютний рахунок підприємства 03.11.2013 року, ще частина в сумі 25 тис. дол. США надійшла 20.12.2013 р. вже з порушенням 90 к. д. від дати експорту. Станом на 01.01.2014 р. решта суми заборгованості, тобто 35 тис. дол. США, не надійшла на поточний рахунок ПП. Iнших валютних цінностей, доходів та майна за кордоном СГ не має. Не пізніше 28.02.2014 р. (річна фінансова звітність подається не пізніше 28 лютого наступного за звітним року, п. 5 Порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2000 р. №419) підприємству слід подати до органів Міндоходів за своїм місцезнаходженням декларацію, заповнену таким чином:

у розділі III декларації у рядку 5 підлягає відображенню в графі 5 сума заборгованості 35 тис. дол. США, у графі 6 — гривневий еквівалент цієї заборгованості з урахуванням курсу НБУ на 31.12.2013 р. (за курсом НБУ на звітну дату).

Також заповнюється розділ V декларації:

— у рядку 1.1 відображаються 100 тис. дол. США (загальна сума за контрактом) і гривневий еквівалент цієї суми, перерахований за курсом НБУ на 31.12.2013 р.;

— у рядку 1.2 відображається загальна сума виручки, що надійшла за контрактом, — 65 тис. дол. США (40 + 25) і гривневий еквівалент цієї суми, перерахований за курсом НБУ на 31.12.2013 р.;

— у рядку 1.3 відображається виручка у сумі 25 тис. дол. США, що надійшла 20.12.2013 р., тобто після закінчення 90 к. д. Також зазначається гривневий еквівалент цієї суми, перерахований за курсом НБУ на 31.12.2013 р.

Показники V розділу декларації заповнюються зростаючим підсумком з початку року.

Усі суми в декларації заповнюються цифрами та прописом.

Чи треба відображати в декларації про валютні цінності авансову оплату за проживання працівника, який згодом перебуватиме у відрядженні за кордоном?

А що на практиці?

У декларації про валютні цінності зазначається така інформація:

1) про фінансові вкладення (внески до СФ, депозити, кошти, перераховані на придбання цінних паперів або іноземних страхових полісів, валютні кошти на рахунках, відкритих в іноземних банках) — розділ II;

2) про майно та товари за кордоном (внески до СФ, товари (роботи, послуги), які експортовано резидентом за межі України з оплатою в іноземній валюті і за які на звітну дату не надійшли в установлені законодавством терміни валютні кошти на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку, інше майно, в т. ч. нерухомість), — розділ III;

3) про доходи (дивіденди) в іноземній валюті, одержані за межами України, — розділ IV;

4) інформаційні відомості (вартість експортованих та імпортованих товарів, робіт, послуг, виручка в іноземній валюті, сума коштів, перерахованих за кордон, та виставлених і не погашених векселів за імпортними контрактами) — розділ V.

На жаль, чіткого порядку заповнення декларації чинним законодавством не встановлено.

Але оскільки на Міндоходів покладено обов'язок контролю за валютним декларуванням, то роз'яснення з його боку щодо заповнення декларації є дуже важливими (особливо якщо вони не суперечать роз'ясненням НБУ). У порівняно давньому листі ДПАУ від 08.10.2003 р. №15657/7/23-5317 було зазначено: «У розділах II — III зазначеної декларації відображаються валютні кошти та товари, що знаходяться за межами України з порушенням термінів розрахунків, встановлених статтями 1 і 2 Закону України від 23.09.94 р. №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Розділ V декларації, в якому відображаються дані про проведені поточні операції у сфері зовнішньоекономічної діяльності, зокрема і про валютні кошти та товари, повернуті з порушенням законодавчо встановлених термінів, носить лише інформаційний характер».

Крім того, відповідно до п. 11 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою¹, оплата витрат, пов'язаних з відрядженням за кордон, належить до поточних неторговельних операцій в іноземній валюті. А в листі ДПАУ від 31.07.2008 р. №354/4/17-0214 сказано: «оплата витрат, пов'язаних з відрядженням за кордон, є поточною неторговельною операцією в іноземній валюті і не підлягає декларуванню».

Таким чином, згідно з чинними роз'ясненнями контролюючих органів (щодо яких НБУ не заперечує), декларувати авансову оплату за проживання працівника, який згодом перебуватиме у відрядженні за кордоном, не треба.

¹ Затверджене постановою НБУ від 10.08.2005 р. №281.

Підприємство заплатило постачальнику-нерезиденту передоплату за товар у розмірі 100% вартості. Чи треба отримувати довідку про декларування валютних цінностей за кордоном?

А що на практиці?

Зовнішньоекономічна діяльність підпадає під валютний контроль. Це має сприяти запобіганню відпливу валютних коштів та матеріальних цінностей з України. Згідно зі ст. 1 Закону №185, «виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів² з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики».

² Відповідно до п. 1 Постанови НБУ від 14.11.2013 р. №453, розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону №185, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів. Пункт 1 цієї постанови діє протягом 6 місяців з моменту набрання чинності цією постановою — до 17.05.2014 р.

Якщо ви здійснюєте імпортну операцію, то вона підлягатиме валютному контролю тільки у випадку, коли першою подією буде передоплата (авансовий платіж), здійснена постачальнику-нерезиденту, а також у разі бартеру за зовнішньоекономічним контрактом.

Термін ввезення товарів (робіт, послуг) становить 90 днів. Що ж буде, якщо ви все-таки порушили ці терміни? За кожен день прострочення стягується пеня у розмірі 0,3% суми недоотриманої виручки (митної вартості недопоставленої продукції). Причому загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) (ст. 4 Закону №185).

Якщо у СГ така заборгованість є станом на 1-ше число кварталу, тобто можна сказати, що суб'єкт господарювання за межами України має валютні цінності, він повинен подати Декларацію про валютні цінності, доходи і майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами. Подається така декларація у двох примірниках до податкового органу за місцем реєстрації щокварталу в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності, тобто не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, або за IV квартал звітного року — не пізніше 28 лютого наступного за звітним року.

Другий примірник Декларації, отриманий у податковій зі штампом та підписом відповідального працівника, СГ подає до територіального відділення НБУ за своїм місцезнаходженням (ст. 9 Декрету №15-93). А вже територіальне відділення НБУ видає Довідку про проведення декларування, що засвідчується підписом начальника (заступника начальника) територіального відділення та відбитком печатки відповідного відділення. Така послуга є платною (з 12.10.2013 р., завдяки постанові НБУ від 12.09.2013 р. №356 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 12 серпня 2003 року №333», оформлення такої довідки або видача дубліката замість втраченої чи пошкодженої довідки коштує 20 грн.). Зазначену довідку треба подати до територіального органу Міндоходів за місцем реєстрації для того, щоб її засвідчили відбитком печатки та підписом.

Можна зробити висновок: за відсутності на початок кварталу зовнішньоекономічних заборгованостей не треба подавати декларацію про валютні цінності, а також отримувати довідку про проведення декларування валютних цінностей.

Чи потрібно подавати митним органам для митного оформлення товару Довідку про відсутність за межами України валютних цінностей?

Офіційна думка

<...> Частиною першою статті 1 Указу Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (далі — Указ) з метою повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходились за її межами, зобов'язано суб'єктів підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, у десятиденний строк продекларувати наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України, та подати декларацію щодо сум на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо сум надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України.

Надалі відповідно до частини другої статті 1 Указу в редакції Указу Президента України від 06.11.97 №1246/97 декларування суб'єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

Форма Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.01.96 за №18/1043, і передбачає декларування суб'єктами господарської діяльності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

Згідно з частиною другою статті 264 Митного кодексу України (далі — Кодекс), разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, що визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, — декларація митної вартості. Відомості про документи, визначені частиною третьою статті 335 цього Кодексу, зазначаються декларантом або уповноваженою ним особою у встановленому порядку в митній декларації.

Серед таких документів вказаною статтею Кодексу визначені, зокрема, документи, що підтверджують дотримання встановлених обмежень при переміщенні товарів через митний кордон України.

Положеннями частини першої статті 197 Кодексу у випадках, передбачених законом, на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України та їх митне оформлення здійснюються органами доходів і зборів на підставі отриманих з використанням засобів інформаційних технологій документів, які підтверджують дотримання зазначених обмежень, виданих державними органами, уповноваженими на здійснення відповідних контрольних функцій, іншими юридичними особами, уповноваженими на їх видачу, якщо подання таких документів органам доходів і зборів передбачено законами України.

На виконання зазначеної статті постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 №436 затверджено переліки товарів, на які встановлено обмеження щодо переміщення через митний кордон України.

Вимог щодо подання митним органам для митного оформлення Довідки про відсутність за межами України валютних цінностей та майна (зазначення відомостей про таку довідку у митній декларації) законодавством з питань державної митної справи не передбачено.

<...>

Лист Міндоходів від 26.11.2013 р. №16098/6/99-99-22-03-01-15
Щодо необхідності подання Довідки про відсутність
за межами України валютних цінностей та майна

А що на практиці?

Форма довідки про відсутність за межами України валютних цінностей та майна свого часу була наведена у спільному листі НБУ, ДПАУ та ДМСУ від 09.01.98 р. №13-226/53-188, 206/10/22-0117, 11/3-247. Відповідно, резиденти, які не мають за межами України належних їм валютних цінностей, доходів та майна, але планують здійснювати ЗЕД-операції, зокрема проводити митне оформлення експортно-імпортних вантажів, декларування товарів (предметів) митним органам, а також розрахунки за ЗЕД-договорами через уповноважені банки України, отримували Довідку про відсутність за межами України валютних цінностей та майна.

Слід зазначити, що відповідно до спільного листа від 28.10.2013 р. №22-394/7/99-99-22-03-01-17, №28-311/19777 НБУ та Міндоходів скасували форму довідки про відсутність за межами України валютних цінностей та майна.

У листі від 24.10.2012 р. №11.1/1.2-16.3/11961-ЕП Держмитслужба зазначала, що й довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, і довідка про відсутність валютних цінностей та майна за межами України (код документа 5090) однаково не мають статусу обов'язкових документів під час митного оформлення. Відомості про них можуть бути зазначені у графі 44 митної декларації.

Чи передбачено відповідальність за порушення порядку декларування валютних цінностей?

А що на практиці?

Згідно з п. 2 ст. 16 Декрету №15-93, за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, яке перебуває за межами України, застосовується штраф у сумі, що встановлюється НБУ. Пунктом 2.7 Положення про валютний контроль за невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна встановлено штрафи у розмірі:

1) за порушення строків декларування — 10 н. м. д. г. за кожен звітний період (170,00 грн.);

2) за порушення порядку декларування — 20 н. м. д. г. (340,00 грн.).

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що перебувають за межами України.

Чи має право СГ до закінчення термінів подання декларації про валютні цінності надати нову з уточненими даними?

Офіційна думка

Наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 №207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» затверджено форму Декларації про валютні цінності, а також терміни її подання.

Зазначений наказ не передбачає механізм подання нової Декларації про валютні цінності з виправленими даними.

Відповідно до роз'яснень, які надано листом Національного банку України від 28.07.05 №13-122/3484, у випадку, коли резидент самостійно виявив помилку у Декларації про валютні цінності, але така Декларація вже ним була подана, має місце порушення порядку декларування валютних цінностей, що тягне за собою накладення на резидента штрафних санкцій, передбачених пунктом 2.7 Положення про валютний контроль.

Зокрема, п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 зі змінами, встановлено, що невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність — порушення порядку декларування — накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами.

Інформаційно-довідковий департамент Міндоходів

Офіційна думка

<...>

Пунктом 2.7 розділу 2 Положення про валютний контроль передбачено застосування штрафних санкцій за невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна. При цьому валютним законодавством, зокрема Положенням №49, застосування штрафних санкцій до резидентів за невиконання останніми вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна не ставиться в залежність від виправлення резидентами помилок у вже поданих деклараціях.

Разом з тим, оскільки санкції за порушення валютного законодавства (у тому числі за порушення порядку та строків декларування валютних цінностей та майна, що належать резидентові України та перебувають за її межами) до резидентів і нерезидентів (крім банків та інших фінансових установ, національного оператора поштового зв'язку) застосовують податкові органи, пропонуємо саме з цими органами вирішувати всі поставлені в запиті питання, пов'язані з декларуванням валютних цінностей, доходів та майна, що належать резидентові України та перебувають за її межами.

На завершення зазначаємо, що з метою спрощення порядку декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, що перебувають за кордоном, Міністерством доходів і зборів України разом з Національним банком України підготовлено проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів» (щодо застосування фінансових санкцій), який на сьогодні перебуває на розгляді у Верховній Раді України.

Лист НБУ від 17.09.2013 р. № 28-309/13255
Щодо виправлення помилок, допущених при заповненні декларації

Які строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів?

А що на практиці?

Незалежно від дати укладення зовнішньоекономічного договору, якщо авансовий платіж за імпортним договором або постачання товару за експортним договором здійснюються у період дії Постанови НБУ від 14.11.2013 №453, то на такі операції поширюються вимоги щодо завершення цих операцій у 90-денний термін. Постанова №453 набрала чинності з 20 листопада 2013 року та діє до 17 травня 2014 року.

Цією ж Постановою Нацбанк терміном на шість місяців запроваджує вимогу обов'язкового продажу 50% надходжень іноземної валюти 1-ї групи Класифікатора валют та в російських рублях. Облік операцій з продажу іноземної валюти багато в чому залежить від того, звідки у підприємства з'явилася валюта. А вона може бути отримана як:

— внесок до статутного фонду;

— кредитні кошти, у т. ч. позики, фінансова допомога в іноземній валюті від нерезидентів;

— кошти від реалізації товарів (послуг), у разі якщо покупець є нерезидентом.

Проте якщо відповідно до норм ЦКУ й укладених договорів право власності на кошти в іноземній валюті не належить резидентам-посередникам, такі надходження підлягають подальшому перерахуванню на рахунки їхніх власників. Уповноважені банки, що обслуговують цих власників, здійснюють обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті . Обов'язковий продаж винагороди в іноземній валюті за надання посередницьких послуг, що надходить на користь резидентів-посередників, провадять уповноважені банки, які обслуговують цих посередників.

Як в обліку відображається обов'язковий продаж валюти?

Що каже Закон?

Надходження в іноземній валюті 1-ї групи Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року №34 [у редакції постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2002 року №378, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2002 року за №841/7129 (зі змінами)], та в російських рублях, на які поширюються вимоги пункту 2 Постанови №453, підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України в розмірі 50 процентів.

Решта надходжень в іноземній валюті залишається в розпорядженні резидентів та нерезидентів і використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

П. 1 Постанови №457

А що на практиці?

Нагадуємо, що вся іноземна валюта зараховується на поточний рахунок клієнта банку (юридичної особи, фізичної особи, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи) через розподільний рахунок відповідно до п. 12 розділу III Положення №281.

Й оскільки обов'язковий продаж валюти провадитиметься з розподільчого рахунка, клієнтам слід отримувати банківську виписку за таким рахунком (такі виписки можна відображати в обліку клієнта). Підтверджує цю позицію й те, що у Плані рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому постановою НБУ від 17.06.2004 р. №280, розподільчі рахунки суб'єктів господарювання мають номер 2603 та належать до коштів клієнтів банку. Тобто банківською випискою за розподільчим рахунком відображатимуться 100% надходжень валютної виручки, а вже звідти не пізніше наступного робочого дня 50% будуть надходити на продаж, а решта 50% — зараховуватися на поточний валютний рахунок клієнта.

Якщо, умовно кажучи, маємо валюту першої групи класифікатора валют, то облік операцій за розподільчим рахунком слід відображати на субрахунку 314, а поточний валютний рахунок — на субрахунку 312, надходження ж виручки буде відображено за дебетом рахунка 314 з кредитом рахунка обліку розрахунків із вашим контрагентом-нерезидентом (362 або 681) у сумі надходження. 50% сум повинні перераховуватися на поточний рахунок, тобто має бути проведення Д-т 312 К-т 314. А ще 50% отриманої виручки продаються, тобто Д-т 334 К-т 314. Таким чином, розподільний рахунок буде закрито, і сальдо за субрахунком 314 фактично буде нульовим.

Для відображення операцій продажу іноземної валюти у бухобліку використовується субрахунок 334 «Грошові кошти у дорозі в іноземній валюті». Тобто фактичною датою здійснення операції продажу (у нашому випадку обов'язкового продажу це буде дата виписки з розподільного рахунка) валюта списується з розподільного рахунка у дебет субрахунка 334. На субрахунку 711 «Дохід від купівлі-продажу іноземної валюти» узагальнюється інформація про доходи від купівлі-продажу іноземної валюти, зокрема додатна різниця між ціною купівлі-продажу іноземної валюти і її балансовою вартістю. На субрахунку 942 «Витрати на купівлю-продаж іноземної валюти» узагальнюється інформація про витрати на купівлю-продаж іноземної валюти, зокрема від'ємна різниця між ціною купівлі-продажу іноземної валюти і її балансовою вартістю.

Приклад 2. ПП «Хайтек» отримало від свого іноземного покупця 2000 євро як авансову оплату (курс НБУ — 10,70 грн./євро) у момент зарахування на розподільчий рахунок. Того самого дня 50% валюти було продано без доручення клієнта на МВБ. Гривні зараховано на поточний гривневий рахунок. Курс продажу на МВБ: варіант А — 10,40 грн./євро; варіант Б — 10,80 грн./євро. Комісія банку — 208,00 грн. Усі числа умовні. Облік операцій у проведеннях показано у таблиці 1.

Таблиця 1

Відображення обов'язкового продажу валюти в обліку експортера

№ з/п	Зміст господарської операції	Бухгалтерський облік		Сума євро/грн.	Податковий облік
		Д-т	К-т		Доходи	Витрати
1.	Отримано на розподільчий рахунок передоплату від іноземного покупця. Курс НБУ — 10,70 грн./євро	314	681	2000,00€ 21400,00	—	—
2.	Перераховано валюту для обов'язкового продажу. Курс НБУ — 10,70 грн./євро	334	314	1000,00€ 10700,00	—	—
3.	Решту валюти перераховано на поточний валютний рахунок	312	314	1000,00€ 10700,00	—	—
4.	Варіант А: відображено кошти, зараховані на поточний рахунок від продажу валюти (курс МВБ — 10,40 грн./євро), і визнано втрати від від'ємної різниці між ціною продажу іноземної валюти і її балансовою вартістю: (10,40 - 10,70) х 1000€ = 300,00	311 942	334 334	10400,00 300,00	— —	— 300
5.	Варіант Б: відображено кошти, зараховані на поточний рахунок від продажу валюти (курс МВБ — 10,80 грн./євро), і визнано дохід від додатної різниці між ціною продажу іноземної валюти і її балансовою вартістю (10,80 - 10,70) х 1000€ = 100,00	311 334	334 711	10800,00 100,00	— 100	— —
6.	Списано комісію банку на витрати*	84(92)	311	208,00	—	208
* Якщо ж банк зараховує на поточний рахунок кошти від продажу валюти відразу за мінусом утриманої комісії, то для правильного відображення операції продажу валюти потрібно комісію банку відображати окремо, як наведено у прикладі.

 

Яка дата вважається датою надходження валютної виручки: дата надходження коштів на розподільчий рахунок чи дата надходження коштів на поточний рахунок СГ після здійснення обов'язкового продажу надходження в іноземній валюті?

Офіційна думка

Пунктом 2 постанови Правління Національного банку України від 14 листопада 2013 року №453 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 листопада 2013 р. за №1951/24483, встановлено вимогу щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону на користь юридичних осіб, які не є уповноваженими банками, фізичних осіб — підприємців, іноземних представництв (крім офіційних представництв), на рахунки, відкриті в уповноважених банках для ведення спільної діяльності без створення юридичної особи, а також надходжень в іноземній валюті на рахунки резидентів, відкриті за межами України на підставі індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Уповноважений банк зобов'язаний попередньо зараховувати надходження в іноземній валюті, на які згідно з абзацом першим цього пункту поширюється вимога щодо обов'язкового продажу, на окремий аналітичний рахунок балансового рахунку 2603 «Розподільчі рахунки суб'єктів господарювання» (далі — розподільчий рахунок). Не пізніше ніж на наступний робочий день після дня зарахування таких надходжень на розподільчий рахунок уповноважений банк зобов'язаний без доручення клієнта здійснити обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті в розмірі 50 відсотків.

Пунктом 5.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 зі змінами та доповненнями (далі — Інструкція), визначено, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України. Кошти в іноземній валюті, перераховані з-за кордону нерезидентом, зараховуються на поточні рахунки резидентів — юридичних осіб через розподільчі рахунки (п. 5.3 Інструкції).

При цьому, статтею 1 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачено, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках.

Крім того, відповідно до п. 2.3 Розділу ІІ Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 за №338/3631 зі змінами та доповненнями, банк знімає експортну операцію резидента з контролю після зарахування виручки за цією операцією на поточний рахунок останнього.

Таким чином, датою надходження виручки в іноземній валюті є дата надходження коштів на поточний рахунок резидента, який здійснив експортну операцію.

Інформаційно-довідковий департамент Міндоходів

Які надходження у валюті не підлягають обов'язковому продажу?

Що каже Закон?

Не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України надходження в іноземній валюті:

на користь держави або під державні гарантії;

за кредитами, позиками, що залучаються відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або від міжнародних фінансових організацій, членом яких є Україна, або від міжнародних фінансових організацій, за договорами з якими Україна зобов'язалася забезпечувати правовий режим, який надається іншим міжнародним фінансовим організаціям;

за проектами (програмами) міжнародної технічної допомоги, що пройшли державну реєстрацію;

на користь резидентів-посередників за договорами комісії, доручення, консигнації або за агентськими угодами, що підлягають подальшому перерахуванню власникам коштів. Уповноважені банки, які обслуговують власників цих коштів, здійснюють обов'язковий продаж надходжень в іноземній валюті відповідно до вимог цього пункту;

що надійшли як помилковий переказ.

П. 2 Постанови №453

Чи потрібно у 2014 році сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі суб'єктами ЗЕД іноземної валюти в безготівковій формі?

Офіційна думка

<...> Зареєстровані у Верховній Раді України проекти Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо удосконалення пенсійного забезпечення)» №2934-1 та Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (щодо надходжень до Пенсійного фонду України)» №2952 передбачають, зокрема, запровадження збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з юридичних і фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню.

<...> Водночас на виконання пункту 100.1 Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 — 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», який затверджено Указом Президента України від 12 березня 2013 року №128/ 2013, Міндоходів було розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі суб'єктами ЗЕД іноземної валюти в безготівковій формі).

Норми законопроекту передбачають введення збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій з купівлі суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземної валюти в безготівковій формі за ставкою 1 %.

Кошти, отримані від введення зазначеного збору, будуть спрямовані до спеціального фонду Державного бюджету України як додаткове джерело для виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами.

З метою публічного обговорення законопроекту його було розміщено на веб-порталі Міндоходів.

<...>

Лист Міндоходів від 20.09.2013 р. №11641/6/99-99-17-03-01-16