• Посилання скопійовано

Як «єдиноподатники» повинні у 2012 році сплачувати єдиний соціальний внесок (ЄСВ) за себе та за найманих працівників?

А що на практиці

Для підприємців-«єдиноподатників» ЄСВ встановлюється у розмірі 34,7% від бази нарахування (ч. 11 статті 8 Закону про ЄСВ). При цьому для таких підприємців база нарахування ЄСВ за себе визначається самостійно, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше бази нарахування мінімального страхового внеску. Мінімальний та максимальний розміри ЄСВ прив'язані до мінімальної зарплати та прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно), що встановлюється законом про держбюджет. Розміри цих показників та відповідно мінімально і максимально допустимі розміри ЄСВ для платників єдиного податку наведено у таблиці. ЄСВ сплачується щомісяця до 20 числа місяця, наступного за звітним.

Таблиця

Період застосування 
Місячний розмір ЄСВ
Мінімальний
Максимальний
01.01.2011 — 31.03.2011 
326,53 грн
4897,91 грн
01.04.2011 — 30.09.2011 
333,12 грн
4996,80 грн
01.10.2011 — 30.11.2011 
341,80 грн
5810,52 грн
01.12.2011 — 31.12.2011 
348.39 грн
5922,60 грн

Щодо сплати ЄСВ з фонду оплати праці найманих працівників, то тут підприємець — платник єдиного податку нічим не відрізняється від інших роботодавців. Як усі, він здійснює нарахування на ФОП у відсотках, установлених залежно від класу професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників з урахуванням видів їх економічної діяльності1.

Звітним періодом для нарахування та сплати ЄСВ роботодавцями є календарний місяць. При цьому роботодавці зобов'язані сплачувати ЄСВ під час кожної виплати заробітної плати, на суми якої цей внесок нараховується (і з авансових виплат, і при повному розрахунку з працівником за місяць). Але не пізніше 20 числа місяця, наступного за базовим звітним періодом.

1 Клас професійного ризику виробництва страхувальника з урахуванням виду його економічної діяльності визначає ФСС від нещасних випадків (п. 2.3 постанови ПФУ від 27.09.2010 р. №21-6).


Чи є винятки для «спрощенців» щодо сплати ЄСВ?

А що на практиці

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону про ЄСВ, звільнені від сплати ЄСВ «за себе»:

1. фізособи-«єдиноподатники», які є пенсіонерами за віком;

2. фізособи-«єдиноподатники», які є інвалідами й отримують пенсію або соціальну допомогу.

Такі винятки є чинними з 06.08.2011 р. і передбачені Законом №3609. До внесення змін до Закону про ЄСВ такі особи, як і інші підприємці, зобов'язані були сплачувати ЄСВ «за себе» за ставкою 34,7 %. Тепер вони можуть сплачувати ЄСВ на добровільних засадах.

Але зверніть увагу: в частині сплати ЄСВ за найманих працівників для зазначених підприємців нічого не змінилося. Тобто і ФОП-«єдиноподатники», які є пенсіонерами за віком, і ті, які є інвалідами й отримують пенсію або соціальну допомогу, повинні нараховувати й утримувати ЄСВ у разі використання праці найманих працівників.


Чи повинні платники ЄП — фізособи сплачувати збори: туристичний та за паркування автотранспорту?

А що на практиці

З 01.01.2011 р. ПКУ було запроваджено серед інших два нові місцеві збори:

— за місця для паркування транспортних засобів;

— туристичний.

Щодо збору за місця для паркування транспортних засобів, то фізособи-підприємці, які за рішенням сільської, селищної або міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування і спеціально відведених автостоянках (пп. 266.1.1 ПКУ), повинні цей збір сплачувати. Винятків для ФОП-«єдиноподатників» у цьому випадку не передбачено.

Об'єктом обкладення цим збором є:

1. земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної або міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах чи інших місцях;

2. комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за кошти місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Базою оподаткування є площа земельної ділянки, відведена для паркування, а також площа комунальних гаражів, стоянок, паркінгів (будівель, споруд, їх частин), які побудовані за кошти місцевого бюджету.

Ставки збору встановлюються за кожен день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності, у розмірі від 0,03 до 0,15 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

За підсумками кварталу слід подавати декларацію зі збору за паркування. Вона подається протягом 40 днів після закінчення кварталу. Суму збору, розраховану на підставі декларації, сплачують протягом 10 днів після граничного строку подання декларації.

Щодо туристичного збору, то його податковими агентами (які за рішенням сільської, селищної та міської ради справляють збір), зокрема, можуть бути: фізособи-підприємці, які уповноважуються сільською, селищною або міською радою справляти збір на умовах договору, укладеного з відповідною радою (пп. 268.5.1 ПКУ). Винятків для фізосіб-«єдиноподатників» у цьому випадку не передбачено.

Оподаткуванню підлягає вартість послуг з тимчасового проживання (ночівлі) у відповідному місці. Ставка встановлюється у розмірі від 0,5 до 1 відсотка до вартості всього періоду проживання (ночівлі). До вартості проживання не включаються витрати на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), телефонні рахунки, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, витрати на усний та письмовий переклад, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду.

Фізичні особи — підприємці можуть нараховувати збір під час надання послуг, пов'язаних із тимчасовим проживанням (ночівлею), та зазначають суму сплаченого збору окремим рядком у рахунку (квитанції) на проживання.

За підсумками кварталу слід подавати декларацію по туристичному збору, вона подається протягом 40 днів після закінчення кварталу. Суму збору, розраховану на підставі декларації, слід сплатити протягом 10 днів після граничного строку подання декларації.


Які документи повинен надати ФОП — платник ЄП іншому суб'єкту господарювання (ЮО чи ФОП) для уникнення подвійного оподаткування?

А що на практиці

Відповідно до пп. 165.1.36 ПКУ до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід фізичної особи — підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно зі спрощеною системою оподаткування відповідно до ПКУ.

Згідно зі ст. 297 ПКУ (стаття набирає чинності з 01.01.2012 р.) платник єдиного податку не є платником податку на доходи фізичних осіб у частині доходів, що отримані внаслідок господарської діяльності фізособи та оподатковані за спрощеною системою оподаткування. Відповідно до п. 177.8 ПКУ під час нарахування (виплати) фізособі-підприємцю доходу від операцій, що здійснюються у межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податку на доходи у джерела виплати, якщо фізособа-підприємець, яка отримує такий дохід, надала копію документа, що підтверджує її держреєстрацію. Це може бути виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних або фізичних осіб — підприємців про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.

Згідно з п. 5.2 розділу 5 Положення порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб — підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20 жовтня 2005 року №97, у витягу для фізичної особи — підприємця зазначаються основні види діяльності.

При цьому підтвердженням про обрану систему оподаткування для фізичних осіб — підприємців — платників єдиного податку є Свідоцтво про сплату єдиного податку, в якому також відображаються обрані види діяльності.

Враховуючи вищенаведене, рекомендується як юридичним особам, так і фізичним особам — підприємцям, які мають господарські відносини з фізособою-підприємцем — платником єдиного податку, крім копії документа, який підтверджує, що він зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності (виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних або фізичних осіб — підприємців), отримувати від такої особи копію Свідоцтва про сплату єдиного податку, що свідчить про обрану систему оподаткування.

Але це правило не застосовується у разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 ПКУ.


Які терміни та порядок реєстрації трудового договору приватним підприємцем із найманими працівниками?

А що на практиці

Необхідність укладення трудового договору прописана у ч. 2 ст. 2 КЗпП, яка передбачає, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору, зокрема, з фізособами-СПД.

Форма трудового договору між працівником і фізособою, а також Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою (далі — Порядок №260) затверджені Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року №260.

Трудовий договір з найманим працівником укладається у письмовій формі.

При укладенні трудового договору з фізособами підприємець-«єдиноподатник» повинен пам'ятати про таке:

1. Укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і підприємцем у трьох примірниках подається на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем проживання підприємця у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.

2. При реєстрації трудового договору сторони повинні надати паспорт і перелік документів, установлений у п. 3,4 Порядку №260.

3. Відповідальна особа центру зайнятості у день подання підприємцем (або за нотаріальним дорученням уповноваженою ним особою) трудового договору, а у разі відсутності працівника при проведенні реєстрації трудового договору — у день подання фізособою (або за нотаріальним дорученням уповноваженою нею особою) документів, передбачених пунктом 4 цього Порядку, реєструє його у книзі реєстрації трудових договорів. Трудовому договору присвоюється номер, за яким він зареєстрований у книзі, і ставиться дата його реєстрації.

4. Якщо працівник був відсутній під час проведення державної реєстрації трудового договору, відповідальна особа центру зайнятості повертає підприємцю (або за нотаріальним дорученням уповноваженій ним особі) два примірники такого договору з відміткою про реєстрацію.

Підприємець зобов'язаний вручити під підпис працівникові один примірник зареєстрованого трудового договору протягом трьох робочих днів з дня його надходження, про що робиться відповідний запис у книзі реєстрації, а також повернути йому трудову книжку із записом про прийняття на роботу.

5. У разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково у трудовому договорі фізособа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП, про що сторони повідомляють центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.

6. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів.

Після трудового договору між працівником та його працедавцем встановлюються трудові правовідносини, і працівник отримує всі гарантії, передбачені трудовим законодавством.

З різних обставин трудові відносини можуть бути розірвані. Це відбувається, коли закінчується термін трудового договору або коли договір припиняє свою дію достроково.

У таких ситуаціях також слід пам'ятати про певні нюанси.

1. Спочатку підприємець записує у договорі підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП. Після цього повідомляє державну службу зайнятості, що реєструвала цей договір.

2. Протягом трьох днів відповідальна особа центру зайнятості знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відмітку в книзі реєстрації трудових договорів.

3. Враховано у порядку і можливість зняття з реєстрації трудового договору за ініціативою фізичної особи — працедавця без присутності працівника. Працівник, не присутній особисто у момент зняття трудового договору з реєстрації, може звернутися у зручний для нього час до центру зайнятості для того, щоб посадова особа протягом 3-х робочих днів з дати звернення проставила відмітку на примірнику договору працівника про зняття його з реєстрації та засвідчила запис про звільнення, зроблений підприємцем у трудовій книжці працівника.


Підприємець-«єдиноподатник» є одночасно найманим працівником на підприємстві. Чи має право роботодавець надавати такому працівникові ПСП до його зарплати?

А що на практиці

З 1 січня 2011 р. порядок оподаткування доходів фізосіб регулюється ПКУ. Відповідно до пп. 169.2.1 ПКУ податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого платникові податку місячного доходу у вигляді заробітної плати (пп. 14.1.48 ПКУ) тільки за одним місцем його нарахування (виплати).

Одночасно пп. 169.2.3 ПКУ наводить кінцевий перелік доходів фізосіб, до яких ПСП не може бути застосовано. Зокрема, ПСП не застосовується до доходів:

— інших ніж заробітна плата;

— заробітної плати, яку платник податку протягом звітного податкового місяця отримує одночасно з доходами у вигляді стипендії, грошового чи майнового (речового) забезпечення учнів, студентів, аспірантів, ординаторів, ад'юнктів, військовослужбовців, що виплачуються з бюджету;

— доходів самозайнятої особи від провадження підприємницької діяльності, а також іншої незалежної професійної діяльності.

Саме тому, якщо працівник одночасно є і підприємцем, він має право на ПСП до нарахованої йому зарплати, якщо її розмір за місяць не перевищує у 2011 році 1320 грн (місячний прожитковий мінімум, чинний для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помножений на 1,4 та округлений до найближчих 10 гривень.)


«Єдиноподатник» нараховує своїм працівникам мінімальну заробітну плату. Чи нараховується індексація на таку мінімальну заробітну плату?

А що на практиці

Норма про те, що заробітна плата повинна бути не нижчою від мінімальної, встановлена абз. 2 ст. 21 Закону від 24.03.95 р. № 108 «Про оплату праці».

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може проводитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації і сум індексації грошових доходів населення визначені Постановою КМУ від 17.07.2003 р. №1078. Ці правила стосуються не лише підприємств, організацій, а й фізичних осіб — підприємців, у т. ч. тих, що обрали спрощену систему оподаткування. Звичайно, на підприємців правила проведення індексації поширюються лише за умови наявності найманих працівників.

Індексація грошових доходів працівників здійснюється у разі, якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 101% . Індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислюється індекс споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. Для проведення подальшої індексації обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, тобто 101%.

Отже, індексувати зарплату найманих працівників «єдиноподатник» повинен, але тільки у частині, що дорівнює розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, який діє у місяці проведення індексації (п. 4 Постанови №1078). При цьому різниця між рівнем прожиткового мінімуму на працездатну особу та нарахованою заробітною платою не індексується.

Приклад обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації наведено у додатку 1 до Постанови КМУ №1078.


Яким чином «єдиноподатник» може отримати допомогу від ФСС з ТВП?

А що на практиці

Насамперед зазначимо: якщо підприємець, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, хоче мати право на страхові виплати, він повинен укласти договір добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Положеннями пункту 2 статті 5 та частини третьої статті 6 Закону №22401 передбачено, що особи, які займаються підприємницькою діяльністю, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до чинного законодавства.

Підприємці-«єдиноподатники» до 1 січня 2011 року були застрахованими у Фонді особами, тому що відповідно до ч. 7 п. 2 Указу №7272 частина сплачуваного ними єдиного податку (11%) сплачувалася органами Держказначейства на обов'язкове соціальне страхування.

З 1 січня 2011 року, тобто з дня набрання чинності Законом про ЄСВ3, суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування відповідно до ст. 2 Прикінцевих положень, нараховують, обчислюють та сплачують ЄСВ у розмірі 34,7%. Увага! Тільки при сплаті страхового внеску у розмірі 36,6% приватний підприємець матиме право на страхові виплати від ФСС з ТВП (лікарняні, декретні, путівки тощо).

Отже, «єдиноподатник» повинен звернутися з відповідною заявою до органів Пенсійного фонду й укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування. Перелік документів, які потрібно подати для добровільної реєстрації, перелічено у пп. 5.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 27.09.2010 р. №21-5. Такий договір укладається на термін не менше одного року. Згідно з частиною другою статті 631 Цивільного кодексу України та п. 5.3 вищезгаданої Інструкції договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування набирає чинності з дня його підписання (див. Роз'яснення ПФУ від 12.03.2011 р. №4612/03-30, ч. 4 ст. 10 Закону про ЄСВ, лист ФСС з ТВП від 12.03.2011 р. №01-16-489).

1 Закон України від 18.01.2001 р. №2240-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».

2 Указ №727 — Указ Президента України від 03.07.98 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування та звітності суб'єктів малого підприємництва».

3 Закон №2464 — Закон України від 08.07.2010 р. №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Для «єдиноподатників», які добровільно зареєструвалися платниками внеску з ТВП, єдиний внесок встановлюється у розмірі 36,6% від бази оподаткування, що передбачено ч. 3 п. 11 ст. 8 Закону №2464 (33,2% до ПФУ, 1,5% до ФБ та 1,9% до ФСС з ТВП). База оподаткування визначається добровільно застрахованими особами самостійно, тобто мінімальна — у розмірі мінімального страхового внеску, що визначено ч. 5 п. 1 ст. 1 Закону про ЄСВ, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб (відповідно до ч. 4 п. 1 ст. 1 Закону №2464).

Тобто підприємець може сплачувати у межах:

— від 344,41 грн до 5166,09 грн (відповідно 36,6% від 941 грн та від 14115,00) у I кварталі 2011 року;

— від 351,36 грн до 5270,40 грн (відповідно 36,6% від 960,00 грн та від 14400,00 грн) у II та III кварталах 2011 року;

— від 360,51 грн до 6128,67 грн (відповідно 36,6% від 985,00 грн та від 16745,00 грн) у жовтні та листопаді 2011 року;

— від 367,46 грн до 6246,89 грн (36,6% від 1004,00 грн та від 17068,00 грн) у грудні 2011 року.

Тільки у такому випадку (сплата ЄСВ за підвищеною ставкою 36,6%) фізична особа — підприємець, яка сплачує єдиний податок, матиме право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Фонду за страховими випадками, які настали з 01.01.2011 р. (лист ФСС з ТВП від 12.03.2011 р. №01-16-489).

Лише у разі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 36,6% приватний підприємець має право на соціальні виплати з ФСС з ТВП.


Які документи повинна надавати ФОП — платник ЄП на вимогу покупців за надані послуги (при продажу товарів) та яка передбачена відповідальність у разі невидачі відповідних документів?

А що на практиці

Відповідно до п. 6 ст. 9 Закону про РРО, реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами — підприємцями, які сплачують єдиний податок.

Разом із тим, згідно з п. 15 ст.3 Закону про РРО суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані надавати покупцю товарів (послуг) за його вимогою чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передання права власності на них від продавця до покупця з метою виконання вимог Закону України від 12 травня 1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі — Закон №1023). Порушення цього правила тягне за собою відповідальність, передбачену зазначеним законом, але не може бути підставою для застосування до порушника адміністративних чи фінансових санкцій, передбачених законодавством з питань оподаткування. Таким чином, фізична особа — «єдиноподатник» зобов'язана надати покупцю товарів (послуг) на його вимогу чек, накладну або інший письмовий документ, що засвідчує передавання прав власності на них від продавця до покупця. У разі невидачі на вимогу покупця товарів (послуг) відповідного документа фізичні особи — підприємці, які сплачують єдиний податок, притягуються до відповідальності, передбаченої Законом №1023.


Чи мають право «єдиноподатники» застосовувати власні РРО без їх переведення у фіскальний режим роботи?

А що на практиці

Відповідно до ст. 9 Закону про РРО реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при продажу товарів (наданні послуг) фізичними особами — підприємцями, які сплачують єдиний податок. Згідно зі ст. 13 Закону про РРО особа, яка відповідно до положень статті 9 цього Закону має право вести облік доходів та витрат у відповідних книгах без застосування реєстраторів розрахункових операцій, має право використовувати власні реєстратори розрахункових операцій без їх переведення у фіскальний режим роботи.

До змісту номеру