Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки1 відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін може надаватися працівникові за сімейними обставинами та з інших причин на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше ніж 15 календарних днів на рік.
Але частиною 3 ст. 12 Закону №21362 передбачено, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку за сімейними обставинами та з інших причин без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки.
1 Закон України від 15.11.1996 р. №504/96-ВР «Про відпустки».
2 Закон України від 15.03.2022 р. №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Тобто роботодавець має право, незалежно від місця розташування підприємства та місця перебування працівника (на території бойових дій чи поза нею), надавати працівникові відпустку без збереження заробітної плати на час воєнного стану (за його заявою та виключно за його бажанням) без обмеження строку, керуючись вищезазначеною нормою Закону №2136.
Крім того, у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівникові у наданні зазначеної відпустки, якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури (ч. 2 ст. 12 Закону №2136).