Засновник-юрособа поповнює статутний капітал частинами. Як вести облік курсових різниць щодо неоплаченого капіталу? Чи треба за цими сумами взагалі визначати курсові різниці? Якою датою зараховувати заборгованість засновника перед підприємством: на дату зарахування валюти на розподільчий чи поточний рахунок підприємства?
Відповідно до положень Інструкції №2911, для обліку й узагальнення інформації про стан та рух статутного капіталу підприємства використовується рахунок 40 «Статутний капітал». Сальдо на цьому рахунку має відповідати розміру статутного капіталу, який зафіксовано в установчих документах підприємства.
Згідно з п. 5 П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів»2, операції в іноземній валюті під час первісного визнання відображаються у валюті звітності шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валютного курсу на початок дня дати здійснення операції (дати визнання активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів і витрат). По суті, внесок — це зафіксована сума участі засновника у статутних документах підприємства, тож мала би не підлягати переоцінці у зв'язку зі зміною курсу (що також підтверджено Мінфіном у листі від 20.08.2012 р. №31-08410-07-25/20605, «ДК» №39/2012). Таким чином, внески учасників до статутного капіталу підприємства оцінюються і фіксуються в установчих документах у гривнях за курсом НБУ на дату підписання статуту і надалі не підлягають перерахуванню у зв'язку зі змінами курсів іноземної валюти. Разом з тим у статуті поряд із зафіксованою сумою участі засновника-нерезидента може бути прописана умова, що свій внесок він має здійснити у валюті. Ось тоді треба буде зробити перерахунок, бо фактично на рахунок підприємства зайде сума зовсім не за тим курсом, за яким була попередньо погоджена частка участі засновника в статуті.
У цьому самому листі Мінфіну зазначено, що «в бухгалтерському обліку курсові різниці за зобов'язаннями засновників-нерезидентів за внесками до статутного капіталу підприємства, які повинні бути здійснені в іноземній валюті, підлягають перерахунку з використанням валютного курсу на дату балансу». І ще тут Мінфін говорить про те, що «на дату здійснення операції з погашення зобов'язання нерезидента за внесками до статутного капіталу в іноземній валюті курсові різниці не визначаються». Проте вже в листі від 05.12.2013 р. №31-08310-06-10/29025 (див. «ДК» №5/2014) Мінфін змінив свою думку — він зазначає, що «в бухгалтерському обліку курсові різниці за зобов'язанням засновників з внесків до статутного капіталу підприємства, які мають бути здійснені в іноземній валюті, підлягають перерахунку з використанням валютного курсу на дату балансу та на дату погашення». Крім того, говориться, що такі курсові різниці не можуть бути визнані доходом підприємства, тож відображаються у складі додаткового капіталу (через рах. 42).
1 Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджена наказом Мінфіну від 30.11.99 р. №291.
2 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 «Вплив змін валютних курсів», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 10.08.2000 р. №193.
Щодо курсу та дати зарахування проданої валюти на рахунок підприємства, то тут є нюанси у статусі самого розподільчого рахунка. З одного боку, кошти на розподільчому рахунку не є активами підприємства, і формально до зарахування цих коштів на поточний рахунок підприємство не мало б визнавати актив у вигляді цих коштів у бухгалтерському обліку. Крім того, реалізацію валюти фактично здійснює сам банк, а належить така валюта підприємству, тобто іншій особі, ще на стадії зарахування її на розподільчий рахунок. У ЗІР на схоже запитання підкатегорії 114.02: «Яка дата вважається датою надходження валютної виручки: дата надходження коштів на розподільчий рахунок чи дата надходження коштів на поточний валютний рахунок суб'єкта господарювання після здійснення обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті?» — податківці відповідають: «Датою надходження виручки в іноземній валюті є дата надходження коштів на поточний рахунок резидента» — отже, в частині курсу слід би було орієнтуватися на курс на день зарахування гривневого еквівалента.
З іншого боку, за фактом банк надає підприємству виписку з розподільчого рахунку, тож однозначно стверджувати, що вже на цьому етапі такі кошти не є активом підприємства, не можна. На підставі цього документа підприємство датою зарахування валюти на розподільчий рахунок має визнати актив (на цьому етапі формується статутний капітал підприємства за рахунок зменшення суми не оплаченого учасниками капіталу) — іноземну валюту, зокрема за дебетом субрахунку 334 «Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті». Після продажу валюти додатна курсова різниця (в цьому разі зростання вартості валюти на розподільчому рахунку) відображається за кредитом субрахунку 744 «Дохід від неопераційної курсової різниці», а від'ємна курсова різниця — за дебетом субрахунку 974 «Втрати від неопераційних курсових різниць».
Відповідно, датою зарахування виручки від продажу валюти на поточний рахунок в національній валюті в бухгалтерському обліку буде зроблено проведення Д-т 311 К-т 377 на суму вартості проданої валюти за курсом продажу (за мінусом комісії банку, яка списується за дебетом рахунку 92). Далі роблять проведення ДІт 377 К-т 744 на суму додатної курсової різниці і Д-т 377 К-т 711 на суму прибутку від продажу валюти. У зворотному випадку відображаються від'ємна курсова різниця — Д-т 974 К-т 377 та збиток від продажу валюти Д-т 942 К-т 377.
Юлія КЛОВСЬКА, головний редактор